Яке покарання за пости у соцмережах очікує на українців. Театр абсурду. – “Яготинські ненаВісті”.


Яке покарання за пости у соцмережах отримають українці? Театр абсурду.
За новим законом, прийнятим нещодавно в Україні, людина, яка дозволила собі критикувати владу у соцмережах і усно, може позбутися волі на 3 місяці.

Ми не зовсім розуміємо – хто це написав: здорова чи хвора людина, чи прихвостень Кремля? Чи не сепаратистському розуму якогось високопосадовця ми повинні завдячувати подібним «витвором мистецтва», цим непервершеним «перлом» демократичного суспільства? Чи, можливо, всюдисуща ворожа пропаганда з технологією «25-го кадру» таки добралася до Верховної Ради і так жорско вплинула на наших законодавців? Отже, хтось тихенько сидить вдома, дивиться сепаратистьські канали і йому не лише «за це нічого не буде», а ще він ше й матиме право вигадувати диктаторські закони для вільних українців?! Це абсурд, який мало вкладається у голові!
Так само не вкладається у голові і той факт, що і місцеві посадовці, і керівники закладів використовують метод країни-загарбника. І їм за це теж «нічого не буде», а буде тим, проти кого вони ці методи застосовують? Понадивляються абсурдних роликів із Росії про суди і позбавлення волі простих громадян РФ за пости і «лайки» у соцмережах, і вважають, що й їм так можна! Починається цькування людей за право і свободу висловлювати свої думки у Facebook, vKontakt, Однокласниках. Чи це не «зомбування» українського суспільства, що поширюється на українців через ворожі канали?
Усі в соцмережах останнім часом активно обговорювали останні кримінальні справи у Росії проти простого електрика та матері-одиначки за їх перепости і «лайки» у соцмережах малюнків та статей на захист України та критику Путіна. За висловлення власної позиції та власної думки, цих громадян РФ показово судили і покарали:

Чи не це стало поштовхом для деяких українських чиновників, депутатів міських рад, керівників держустанов до переслідування і показового покарання робітників своїх установ, які посміли обуритися тим, що не мають достатнього обладнання для виконання своїх професійних обов’язків? Чи це акт помсти, реакція за ображені власні амбіції, які вони називають професійною гідністю?
Ось одна з реальних історій, реального містечка на Київщині. Це відбувається зараз – коли країна бореться із зовнішнім агресором, коли українці об’єднуються у прагненні подолати корупційне самодурство на робочих місцях, коли українці прагнуть домогтися покращення та вдосконалення своїх умов проживання, своїх умов праці для подальшого продуктивного розвитку! Знаходяться люди, які маючи важелі влади, прагнуть будь-що придушити наростаючий протест, подолати прояви невдоволення та бунту. Люди, які керуються лише постановами і законами, люди, відгороджені від свого колективу папірцями наказів і стосами доган, ніби щитами, які у свою чергу, нібито захищають їхню професійну гідність. Про цьому вони працюють з колективом, серед живих людей і з живими людьми!
Я перша підніму руку, погоджуючись, що робота директором є невдячна і важка. Я перша стану на захист свого директора, який забезпечив мене гідними умовами і оплатою праці. Але, вибачте, за того, хто мені нічого не дав, лише просив і вимагав, а потім ще за це й насварив – я не підніму й пальця.
Я згодна із постулатом, що в усьому має бути система і порядок. Це – основа успішної діяльності будь-якого підприємства чи організації. Порядок і аудит – і до тебе ніхто не зуміє прискіпатися! Це метод чиновників. А що робити людині творчій, яка не може працювати у жорстких рамках заборон і обмежень? Що робити робітнику, рід діяльності якого не може розвиватися і втілюватися у суворих пострадянських кліше?
Це споконвічна проблема освітянської галузі. Беручи на роботу творчих людей, чиновники у кабінетах заздалегідь усіляко обмежують їх право на творчий ріст і розвиток, обмежуючи все правилами, наказами і постановами. Або завалюють купами різних конкурсів, олімпіад, змагань, від кількості яких просто втрачаєш глузд, вже не знаходиш наснаги щось вигадувати, бо щоденно вимагають вигадувати щось нове й нове! А вчити дітей коли?
Зараз, маючи чіткий курс на європеїзацію в освіті, прагнучи ввести європейські освітні шаблони (з їхньою Вальдорфською школою та ін.), популяризуючи зняття обмежень з роботи учителя, чиновники рапортують про 100%-ву комп’ютеризацію шкіл, про повне та успішне засвоєння вчителями курсів Intel, про обов’язкове використання засобів ІКТ на уроках…
Насправді ж освітні заклади (більшість в Україні) бідні, як жебраки. Завжди з простягнутою рукою. Безліч анекдотів про те свідчать. Так – є комп’ютерні класи; так – батьки оснастили кабінети «плазмами» та проекторами для використання цього ІКТ на уроках. Усе це є. Але не для всіх. На жаль! Одним просто не вистачило, а інших таким чином покарано не непослух.
Учитель – особистість творча. Займатися матеріальною частиною йому ніколи. Для цього існує головний завгосп школи – директор. Учитель у постійному пошуку відкриттів і вдосконалень. Це парадокс, але більшість вчителів не мислять свого існування без творчих розробок, вдосконалень своєї майстерності. І як люди творчі, вчителі частенько відкидають, ігнорують, або переступають через ухвалені міністерські заборони, постанови, правила, ухвали і накази. ТВОРЧІСТЬ НЕ ВИНОСИТЬ РАМОК!
Деякі керівники все ж наполегливо намагаються «упакувати» своїх робітників у ці рамки. Часом це виглядає кумедно, а іноді доходить до абсурду!
Маю розмову з місцевою вчителькою. Вона зізнається, що до ідеалу ідеального викладача їй ще далеко. Вона наголошує на тому, що ще багато недоліків і помилок у її роботі допускається особисто нею. Вона ж не робот. Але це постійні супутники творчого пошуку. Також, на її думку, нею робиться все можливе для того, щоб передати учням усі знання і навички, якими вона володіє. І не її провина, вважає вона, у тому, що учням не завжди вистачає умінь та бажання ці знання сприйняти і засвоїти. Також, знаходячись у постійному пошуку, як вдосконалити і зробити різнобічними і цікавими свої уроки (чи не цього вимагають зараз від учителя?), вона зізнається, що не завжди суворо дотримується методичних рекомендацій і постанов МОН щодо традиційної затвердженої методики проведення уроку: мається на увазі – перевірка дом. завд; – пояснення нового матеріалу; – закріплення; – виконання вправ; – висновок. З іноземною мовою доводиться варіювати.

Далі, маючи за приклад роботу відомого педагога Ціолковського, теж не може поставити учню «затверджену міністерством та аргументовану критеріями оцінювання» низьку, але «правильну» і «справедливу» оцінку. Вважає за корисніше додати бал за старання, щоб підвищити мотивацію учня надалі активно вивчати предмет. І бідкається, що все це ставиться їй у провину.
Тож у чому виник конфлікт? Достеменної причини вчитель не може назвати і сама. Працює вона в одій із провінційних шкіл області, яка не поступається іншим школам району своїм професійним складом і технічним оснащенням. Керівник школи теж досить лояльний до своїх робітників, вважала вона дотепер. Такого ще пошукати треба! Адже чим поганий керівник, який «живе» школою? Який без особливих проблем віддячує відгулами за раніше відпрацьовані понаднормові години і дні?
За це можна «заплющити очі» на те, що коли тобі «під зав’язку» потрібен вихідний за свій рахунок (бо Міністерство освіти постановило обов’язковий медичний огляд дітей у лікарнях із обов’язковою присутністю батьків), тебе не відпустять, бо нема ким замінити!
Можна також «заплющити очі» і на інші курйозні факти:
– у кабінеті другий рік поспіль не проводиться ремонт (не пофарбовані парти та підлога);
– методичний день вже не надається при 21-й годині навантаження, а лише при 18;
– на складання розкладу протягом 2-3 тижнів після початку навчального року. Розклад, звичайно, складається вчасно, але потім доробляється з урахуванням директором неймовірної кількості «вікон» і «дверей» за нормами санстанції і «на користь дітей»;
– коли зменшення твого робочого навантаження залежить від «бажання» чи «небажання» батьків, щоб їхні діти вивчали певну іноземну мову;
– коли тебе спочатку хвалять за використання ІКТ на уроках, а потім говорять: «Ви більше не будете проводити уроки у комп’ютерному класі, бо Ви займаєтесь єрундою»;
– коли, не в змозі знайти ставку, вчителю пропонують вести групу продовженого дня, пояснюючи це тим, що «вивчення німецької мови недоцільне». А потім говорять: «Я такого не говорила і говорити не могла! І не докажете, бо це ніде не запротокольовано і не зафіксовано письмово!».
Звісно, учитель обурився і образився такими постановками питання. Особливо після того, як років 7-8 назад у школі було 3 вчителя німецької мови; після того, як вже двом вчителям було заспокійливо-урочисто обіцяно, що зменшення ставки – явище тимчасове і буде виправлено за найменшої ж нагоди, коли до школи прийде більше дітей; після того, як другого вчителя було скорочено, щоб забезпечити повною ставкою бодай одного; після того, як у такий нелегкий для країни час (АТО, підвищення тарифів і т. д.) цьому єдиному вчителю ледве набралося пів-ставки, незважаючи на те, що в сім’ї працююча лише вона, що у неї двоє дітей (студентка і семикласник).
Звичайно, що вчитель була ображена подібним відношенням до її предмету.

Але й у цій ситуації намагалася виправдати керівника. Адже вона розуміє, що проти бажання батьків не «попреш». Вона розуміє, що керівнику важко відновити години, які методично «знищувалися» батьками, що не бажали, аби їх діти вивчали німецьку.
Але ситуація з німецькою мовою у інших школах району залишала питання. І відповіді на ці питання учитель шукала в інтернеті (благо, що це у нас не заборонено!). На сайті «Освіта», на сторінці міністра освіти у Facebook учитель намагалася допитатися, чи скорочення годин німецької і «недоцільність її вивчення» походить з офіційних постанов, чи це залежить від “бажання” батьків, чи це таки залежить від керівника навчального закладу? Відповідь вона отримала неочікувану. І не від офіційних джерел. А від директора своєї школи, якій на очі потрапили ці пости і запити.
«Звісно, – говорить учитель, – були ще кілька записів, де я ображено висловила свою думку, що вивчення німецької мови, за моїми спостереженнями, нікому не потрібне і справді недоцільне: зменшення годин, супротив батьків, заборона проводити уроки у комп’ютерному класі, байдужість до німецької самих учнів. Моя образа полягала саме у цій загальній байдужості. Адже кожен вчитель вболіває за предмет, який він викладає. Так от, це, побачене і прочитане керівником школи у соцмережах, викликало її обурення моїми діями і думками. У мене склалося таке враження, що то я – та Єкатеринбурзька мама-одиначка, яку звинуватили у розпалюванні ворожнечі. Ніби мені сказали: «Я вже в інтернеті, то Ви тепер геть звідси!». І справді, яке я маю право спілкуватися у соцмережах, висловлювати (і взагалі її мати) власну думку!»
Вчитель на хвильку сумно замислилась і продовжила:
«Ясно було, що керівник сприйняла усе, як власну кревну образу. І почала діяти. Даремно було пояснювати, що я розумію, яка важка та посада директора, і які нелегкі рішення доводиться йому приймати. На якій межі нервових можливостей він працює! – продовжила вчитель. – Виклик було кинуто. Засліплений образою про згадку своєї особи у соцмережах, директор не чує виправдань. Та їх і не існує, як не існує того, ніби я її ненавиджу. Я її не ненавиджу, мені її шкода.»
Ну, а далі? Далі таке: «Я Вам доведу Вашу нікчемність», – каже директор і починає тицяти пальчиком у постанови і накази. Розпочинається тотальна перевірка. Я розумію, що так повинно бути, адже в цьому році я підтверджую свою першу категорію. Але під жорсткий контроль потрапляє усе: плани, плани-конспекти, постійне відвідання уроків (аналіз яких, до речі мені не надається для підпису), перевірка директором власноруч контрольних робіт учнів 11 класу (хоч директор не вчитель німецької мови, а лише пам’ятає її зі школи), підручники (які вона нібито замовила ще 2 роки тому), рекомендації, зошити.

Одразу ж виникає суперечка щодо заведення зошитів для контрольних робіт у 11 класі. Консультація із головою районного методоб’єднання вчителів іноземної мови доводить мою правоту але закінчується маханням листочком з постановою Міносвіти щодо рекомендацій ведення зошитів і фразою директора: «Ваш голова що – міністр освіти?».
Лунає обіцянка поставити питання узгодження загальних норм ведення зошитів з усіх предметів конкретно для нашої школи на педраді. І далі у тому ж дусі.

“Добре, – каже вчитель, – я згодна – контроль потрібен. Я, навіть, вдячна директору за постійну присутність на моїх уроках. Нарешті ліниві учні, які постійно порушували дисципліну, почали слухати і відповідати на уроці! (Чому вона не робила цього раніше? Скільки часу втрачено! Скільки я жалілася на тих, хто порушує дисципліну і не дає вести уроки! Ще б обіцяні нею підручники!)
Хоча, за такі думки потрібно, мабуть, і карати таких неслухняних і ображених, як я. Але у мене склалося враження, що мене почали переслідувати за власні думки і пости у соцмережах у кращих традиціях Російської Федерації!

Звинувачують у вільнодумстві і зведенні наклепу, а карають тим, чим можуть – перевіркою професійної діяльності.
Промова ображеного моїм постом у інтернеті директора має характер промови оцієї російської судді, яка у цьому відео зачитує вирок матері-одиначці.

Слова трохи інші – суть одна. Та я відповіла б так само, як і ця проста Єкатеринбурзька жінка.
Давайте ж боротися з такими явищами.

Ми маємо право на власну думку і її висловлення будь-де!

Власні ображені амбіції не повинні керувати робочим процесом. Не повинні виливатися у форму жорсткого контролю і тотальної перевірки – важелями керування, які доступні лише обраним, тим, у кого ці важелі в руках!
Звісно, керівник, озброєний постановами і наказами МОН переможе звичайного вчителя чисто нормативно. Але битву людської гідності такий керівник вже програв – розпочавши цю битву! Адже я не сказала й слова неправди.

∗∗∗

В моїх руках шматочок правди…
В моїх руках пекучая сльоза…
В моїх руках життя… його заради…
У серці зародилася гроза.

Несу я правду, умиваюся сльозами…
В руках розбитих зародки життя,
Над чистими і щирими словами –
Лише одне моє серцебиття…

Моє гаряче серце, моє слово!
Палає грізно в мареві вогнів!
Не обірве його красу, раптово,
Примхливий день, моїх забутих снів.

Не обірве його зрадливий вітер,
І не замерзне воно, навіть, у зимі…
Серед моїх завжди гарячих літер –
Погрози залишаються німі…

Іринка Розумій

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Невигадані історії. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s