ДВІ КУМАСІ АБО МЕЖА КИПІННЯ
(сумна байка)
Як у сонячний деньок, у погожу днину,
Тай зустрілись дві куми у святу годину.
Цілувались, обіймались і розговорились–
Так по слову про усе – поки й посварились.
– Ти у мене півня вкрала, а ти в мене – курку!
– А ти в мене ще прибрала з кришталю зозульку!
– Так твій півень сам прийшов – правдонька святая!
– Твоя курка общипана та ще й молодая!
Обмовили одна одну ще й свою родину,
Треба бýло їм мовчати у таку хвилину!
Ой, взялися кумасеньки за твердого прача,
Погатили одна одній глечики – нестача!
А до глечиків – синці, ґулі – все на лобі!
Мало того, сплюндрували ще й свою худобу!
У одної серед лоба величезна ґуля,
А в іншої перебита правая дибуля!
От так може й повбивали б одна одну прачем,
А тоді, як завелися несусвітнім плачем,
Одна одну пожаліли, наче й не сварились,
Їхні лагідні слова дещо забарились –
Бо на другий день одна – Богу душу віддала.
Та, що її проклинала, слізьми стежечку вмивала,
Так ридала, так благала, її діточок втішала…
От такі вони манірні дивнії цімборки –
Доки в патли не вдеруться – не дадуть цукорки!
А чи треба все оце, поміж добрі люди?
Не веди себе до краю, не бий себе в груди.
Бо той край – межа кипіння. Та що ви, нівроку!
А по кумоньці минуло почитай півроку!
І признає той себе, в кого «язик чорний»,
Без пліток не проживе, такий він моторний!
А чи є у тому сенс? Чи є в тому щастя?
Що чекає тепер вас? Чи гріх? Чи причастя?
Жодна слізонька іще просто так не впала,
Бо вона «товстим прачем» в очах проступала!
Маєш гріх – то й маєш кару – хоч і землю їж тоді!
А тобі не допоможуть і молитви на воді!
Яготинські нано-"ВІСТI'' 