“Зі слізьми в очах…” “Яготинські ненаВісті”



00480752Я дуже хот
іла написати розповідь для тих, хто співає оди комунізму. Тож, хочу привернути вашу увагу до такого явища, як ПЕДОФІЛІЯ. Ви скажете: «А що спільного з комунізмом?» А те, що це явище процвітало в ті часи і саме на селі розкошувало, яке так актуальне і в наш час. Тож, шановні мами! Контролюйте своїх дітей, живіть їхнім життям, не позбавляйте їх своєї  уваги!

Я навмисне не даю імен героям, ви самі зробите це. Хто зростав у селі, той гарно орієнтується у цьому питанні. Тож, як ви будете читати, образи  будуть відтворювати ваші спогади, які ж відразу пробудяться, адже ця проблема не байдужа нікому.

Тож починаю печальну розповідь.

Літо 1982 року.

– Чи я не надав вам можливості працювати? Чи я не пробачав вам ваших необачностей? Ви не можете не вкрасти?! Чому ви  постійно потрапляєте  в якісь халепи? –  гримів голос керуючого відділком.

– Чому ви ночами зливаєте солярку з тракторів, а потім підпалюєте скирди соломи? Знімаєте запчастини з лафетів, з сівалок ви ж їх не причепите собі на мотоцикли? Окрім, як на лоба! Що це за адреналін такий? – не заспокоювався він.

На нього з-під лоба дивилися п’ять молодиків і, здається, що вони кепкували, насміхались і, навіть, не відчували сорому. Один з них промовив посміхаючись:

– А що нам робити! Які у відділку розваги? Он у сусідньому селі кінострічки крутять, більярд є. А у нас що? Ви нам що обіцяли? А як нам себе вести? Ми намагаємося весело провести час.

– Оце веселуха! А ви знаєте як орати поле, як пахати його? Треба вже включатися в роботу, час настав! Ви хоч розумієте, яку шкоду приносите своїми ганебними вчинками? – продовжував керівник.

– А більярд, кінострічки… так я вам говорив, давайте приходьте на вихідних до клубу, влаштуємо прибирання: вимиєте його, підкрасите і застеклите вікна, полагодите стільчики, побілите стіни, бо вони бідні вже не витримують опусів про життя. Це ж ваші неймовірні рученята скоїли це лихо. Таке відчуття, що по клубу орда пройшла. Тоді й будуть вам розваги. А ще до цього всього і дискотеку можна додати. Я також був молодим, інколи, хотілося випустити пару. То ми, навпаки, колгоспу допомагали, а від вас – тільки руйнування – додав він знервовано.

– Що мені з вами робити?! Завтра приїде слідчий з райвідділу міліції і що я йому скажу, знову вас «відмазувати»? Зрозумійте, це ж не вперше? Скільки разів вас брали на поруки? У вас пальців не вистачить, щоб порахувати, правда!? Один кіньми марить так, що аж «зашкалює». Це ж треба було з сусіднього села рисака вкрасти, іншому підпал до вподоби, третьому не дай їсти – а на тракторі дай покататися. А останні два – крадії, одне слово. А працювати коли? Ви хоч на дівчат інколи дивитесь?

Не треба було говорити цю останню фразу! Молодики оскаженіли, вони вже стоячи в кабінеті, задумали страшенний злочин. В їхніх головах роїлися дійсно злодійські думки, бо у керуючого підростала  донечка,  яка була для нього такою втіхою, такою розрадою…

– Ми йому так помстимося, що він і не дізнається нічого. Та мала білобриса, мене вже достала, бігає по селу, усміхається. Дивись, яка недоторкана, а я її вдую, ось побачите! – говорив Конокрад.

– А чого ти сам? Давайте всі разом, хоч розважимося. Ми йому покажемо дівчат! А того сопляка-синочка можна і підрізати, якщо лишнього напатякає – одчесав Підпальник.

– А мені, що робити, як все приховати від батька, він же поважає начальничка, бо той його врятував. Взяв на поруки. Старий матір чуть не вбив, мало не посадили. А той правильний ще батю поважає, цінить як тракториста – зауважив Викрадач той, що полюбляв кататися, байдуже на чому.

– Не бійся, прорвемося, я тобі кажу, що ніхто не дізнається! Треба просто все добре продумати – заспокоїв один із злодіїв.

– Значить так, переходимо до суті, головне злапати малу, щоб біля неї нікого не було. Треба добре все розвідати, я сам з цим розберуся. Заспокоємося, будемо вдавати, що ми покаялись. Начальник купиться, головне, щоб не роздмухував проблему до районних масштабів, а то гляди, посадять нас усіх. Контролюйте себе та не патякайте – додав Конокрад…

Ось так з нічого виникають злочини і їх, як правило, ніхто не помічає.

Q1ifGaEUsA8А маленька дівчинка, нічого не підозрюючи насолоджувалася життям. Невеличкого зросту, білолиця. Волосся у неї було густе і, як казала бабуся, конопляне. Великі блакитні, просто волошкові, оченята заворожували своєю красою, адже вони були такі глибокі, що здавалося, ніби впадають у небесний океан і мали просто неймовірний блиск. Губки пухкенькі, коралового кольору, мов нафарбовані. Великі чорні вії доповнювали її образ, вони надавали такої неймовірної вроди. Тож «розпусній п’ятірці» здавалося, ніби з неї кепкує вся природа. Їм дуже допікала краса маленької дівчинки і тому  кортіло втілити задумане в життя якнайшвидше. Бо, як висловлювався Конокрад: «Вдувати таку красуню буде, навіть, дуже і дуже приємно!»

Маленька красунечка полюбляла гуляти сама, любуватися природою: небом синім, оксамитовою травичкою, теплою пухкою земелькою і особливо відчувати її під ногами, бо дуже любила бігати босоніж (особливо по калюжах – у них така теплота і ніжність) вона набиралася від землі  енергії, знаходила у ній прихисток і спокій. А дощик! Теплий літній дощик! Вона обожнювала ці Божі слізки! Любила плести віночки, лазити по деревах, робила ляльок з квітів та розказувала їм свої неймовірні казочки. Мама називала її фантазеркою. В своїх фантазіях вона була: і вчителем, і лікарем, і диктором телебачення. От такою незвичайною була ця, зовсім проста середньо-статистична, дівчинка у свої шість рочків. Вона не помічала, що за нею стежать, вже цілий тиждень, аж п’ять пар очей. Їй страшенно захотілося до мами. Такий теплий день заманював своєю щирістю і вона побігла та раптом зупинилася, бо мама йшла на зустріч. Дівчинка підбігла, обійняла, але мама зойкнула.

– Мамусю, тут оса літає! Вона що вас вкусила? Я її прожену! – випалила дівчинка і замахала рученятами.

Та мама не зраділа цьому і промовила:

– Не треба доню, а то рій злетиться. Пішли швиденько. Мені треба щось холодне прикласти до губи, а то зараз вся розпухне – і прикрила рукою рота.

Та не встигли вони дійти додому, як нагодився Викрадач.

– Тьотю, вам дуже боляче? Може вам допомогти ?– запитав він.

Мама тільки махнула рукою, подякувала і вони швиденько пішли додому. Матуся швидко поралася по господарству. Не встигла дівчинка і оком звести: як обід стояв вже на столі, птиця, кролики, свині – нагодовані, корова – подоєна, залишилося нагодувати телятко.

– Доню, я зараз наллю телятку пійло та поки проціджу молочко, а ти віднесеш йому їсточки. Добре? – запитала мама.

– Добре! Добре! Тільки ж ви знаєте, мамусю, що телятко інколи мене не слухається – відповіла дівчинка.

– Будь ласка доню, мені дуже зле, губа розпухла. Ти мені дуже допоможеш – благала мама.

Дівчинка взяла відро і понесла. Не встигла дійти, як Конокрад загородив їй дорогу.

– Куди летить білобриса?! Стій! – випалив він, але зрозумів, що не час для плану і швидко зник за рогом вулиці, бо мама гукнула:

– Доню, тільки швиденько!

Теля паслося, але коли вгледіло своє пійло, підбігло. Дівчинка поставила відерце та не встигла підіпхнути ніжкою, як вчила мама, щоб не перевернулося, оскаженіло перекинуло відро і почало жувати маленькій платтячко.  А вона з сльозами на очах пішла до мами.

– Мамо, воно перевернуло відро і мало не з’їло моє плаття – схлипуючи промовило дівча.

– Добре, добре! На ось, я відчувала, що таке буде, неси.

Дівчинці довелося повторити цю процедуру ще разів зо два. Мама почала виходити з себе, але вчасно одумалася і вирішила прослідкувати. Не встигла дівчинка поставити перед телям відро, як воно вже замахнулося буцати. Та мама вправно підбігла і припинила цю дивну гру. І, на диво, теля заспокоїлося. Дівчинка вже не плакала, вони з мамою сміялися.

– От вперте! Бач, мале, як і ти гратися любить! – говорила мама та ніжно гладила по спинці теля, а воно аж вигиналося під її руками, йому теж кортіло ласки.

– Мамо, ви знову підете на роботу і будете допізна, як завжди? Я так не люблю літо, ви з татком весь час на роботі. Мені вас дуже не вистачає. Краще б ви мене в садочок віддали. – сказала дівчинка схлипуючи.

– Ну що ти, ти ж доросла вже. Навіщо тобі садочок? Ти ж умієш і читати, і писати. Це зайве, донечко – підсумувала мама.

Знала б вона, що коїться, сама б за руку дівчинку в дитячий садок відвела.

– Прийде братик з поля, допоможи йому по господарству поратися: нарвеш травички кроликам, кинеш птиці зерна, а він знає, що робити – відповіла мама.

– І головне – не забудь забрати корову з череди, візьми з собою пряник і вона від тебе не відійде, на край світу за тобою піде.

– А тепер ходімо відженемо корівку в череду, а тоді мене проведеш – сказала мама.

– Я не хочу проводити, я з вами хочу – прохала дівчинка.

– Ні, сьогодні дуже багато роботи, ти мені тільки заважатимеш…

Так завжди було. От так на одинці довелося зростати дівчинці. Пізнавати цей гіркий світ. Мама завжди заклопотана. Дівчинка заздрила всій птиці, корові та телятку, людям з якими мама спілкується на роботі  ба, навіть, стільчику на якому вона сидить– бо мама вділяє їм більше уваги, ніж їй. Вона ж так любила казочки, а особливо, коли читала їх мама, бо читала в діях, дівчинка аж підскакувала від емоцій і радощів. Та читали їй дуже-дуже рідко і то тільки взимку, а літом – урожай. Це означало, що ні тата, ні маму, ні брата в цю пору вдома не застанеш у них – гаряча пора, бо тато – керуючий відділком, мама – зважує машини з зерном, а брат – помічник комбайнера. Хоча мама не тільки зважує, а ще: приймає молоко в населення та відвозить на молокозавод, касир і, як каже вона сама, затуляє всі таткові дірочки у відділку. А про дівчинку просто забули, їй так хотілося до школи, але до підготовки ще цілих півроку. В таких роздумах дівчинка йшла додому, бо корову вже відігнали, а мама вже годину, як зважує ті кляті машини. Не встигла ступити в двір, як брат налаяв:

– Де ти ходиш, допомагай мені, вже п’ята година, скоро по корову йти, а ти соваєшся. Твої – кури і кролі. Теля я сам приведу, а вже потім по корову підеш.

– Я знаю! Чому ти завжди кричиш на мене?

– Бо ти менша, зрозуміла! Досить теревені розводити! – випалив і без того сердитий брат.

– Ви так завжди зі мною! Весь час на мене накидаєтесь! – розсердилася дівчинка, але її вже ніхто не чув.

Вона пішла по траву і знову Конокрад:

– Що, любесенький братик, заставляє працювати? – запитав він і тільки хотів взяти її за руку, як прийшов брат.

– О! Привіт! Якими шляхами закинуло? – звернувся він до Конокрада.

– Як ти зміг покинути своїх дорогоцінних коників? – не замовкав він.

– Сьогодні не ганяли пасти. Хочеш, приходь завтра, дозволю самому на коні їздити – запропонував Конокрад.

– Правда?! – не повірив своїм вухам брат.

– Невже можна?!

– Можна, можна! Ти ж син керуючого! Тобі все можна! – випалив насміхаючись Конокрад.

Та дівчинка вже не чула їхньої розмови, вона так швидко нарвала трави і, навіть, попорала птицю та зібралася йти за коровою. Брат зупинив:

– Почекай, я теля приведу, потім підеш!

– Та я помаленьку піду, ти встигнеш – відповіла дівчинка, стискаючи в руках пряник для корівки.

26-Dite_cryВона пішла не підозрюючи, що чекає її за рогом і раптом відчула, що заболіла голова і земля утекла з-під ніг. Прокинулася від дивного дурману, бо відчула, що їй сильно стискають, викручують руки і роздягають. Біля неї вправлялися п’ятеро молодиків і оглянутися не встигла, як їй зав’язали очі та почали безчесну справу від якої мурашки бігають по тілу, коли дівча намагалося вирватися – били в груди. Вони по черзі, як каже зараз молодь, вдули її в усі дірочки. Та коли збагнули, що вже нічого з неї взяти, бо дівчинку нудило, вона зполотніла, дали драпака. Дівча довго приходило в себе, а потім зняла з очей хустку і побачила, що скрізь розкиданий її одяг на руках синці та місцями краплі крові, таке дивне відчуття, так, ніби з неї витікала вода. Поряд лежав пряник розтоптаний і пожмаканий, як і дівча. Почала  одягатися, намагалася зрозуміти де вона. Це місце було не далеко від дому, це садок по дорозі до городу.  Треба було вмитися, але так, щоб її ніхто не побачив. Все таки наважилася піти додому. Вдома нікого не було, тож дівчинка пішла у літній душ та змила з себе весь бруд, їй стало дуже холодно. Вмотавшись рушником пішла до хати, не встигла одягтись, як прийшов брат.

– Де ти була? Ось почекай, мама прийде, вона тобі всипле! Кому корова потрібна? Вона влізла в садок, об’їлась яблуками! Я не знаю, що будеш ти брехати мамі?! – вилаявся брат.

– Я… мене… Я упала… дуже забилась… – знітилась дівчинка.

– Замовкни, бо зараз я тобі всиплю! Швидко йди до неї, вона на вигоні корову пасе. І краще біжи, ти ж знаєш, чекати мама не любить – не втихав брат…

Мама дійсно пасла корову (з коровою, слава Богу, було все добре) ходила навколо неї дуже бліда і розлючена.  Дівчинка й справді не знала, як про все розповісти. По-перше, їй було соромно, а по-друге, вона боялася,  кривдники пригрозили вбити брата, а по-третє, все тіло боліло так, наче її годину били батогами. Ноги заплутувалися, не хотіли йти. Єдиною фразою, яка врізалася в її голівку була: «Писнеш – вб’ємо брата!»

– Доню! Де ти була! Ну скажи, чому тобі не можна довірити жодної справи? Чому? – запитала мама з сльозами на очах.

Дівча нічого не могло відповісти: в горлі застрягло, в очах пекло, сльози струмками збігали, неначе водоспад, з її оченят.

Мама сердито наказала йти додому, бо з неї такої, ніякої допомоги.

Цілий вечір мама, тато, брат намагалися витягнути з дівчинки хоч слово та вона мовчала, мочала, мовчала…  А братик почав проситися в тата покататися на конях, він обожнював їх. У тата була колись Лиска, старенька, але дуже ласкава, не зла конячка. Оскільки, машин на всі відділки не вистачало – то недостачу заміняли кіньми. Знаєте, навіть, серед коней також трапляються лихі і неприязні, а Лиска була особлива. Хлопчина не міг натішитись нею. Стали вони такими друзями, а коли її довелося повертати, він так голосив за нею та все говорив, що нікому не віддасть… Розібралися батьки зі всіма недоречностями, дозволили піти до коней. Тато розказував про хлопців, які начинили багато лиха і проте, що вони ігнорують його. І поки тривали ці розмови, дівчатко заснуло, але час від часу кидалось і плакало та матуся ніжно гладила по голівці і воно втихало…

Ранкове сонечко засвітилося на небі та так яскраво, що своїми ласкавими промінчиками пробудило дівчинку від сну. Вдома вже нікого не було, тільки сніданок, залишений і самотній, чекав дівчинку на столі. А це: яєшня, пиріг з яблуками, молоко. Вона обожнювала молоко та сьогодні їй не хотілося їсти, не могла вона вдавити в себе і крихточки. Все перед очима стояло «вчорашнє дійство». У такому ступорі просиділа за столом майже годину, захотілося розвіятись і комусь розповісти, вивільнити з себе всю погань. Тільки кому розказувати?  Не хотілося посилювати і без того прикру непрохану ситуацію, яка навалилася на дитячі плечі, як ярмо на вола. Дівчинка вже збиралася виходити та її випередила подружка.

– Там хлопці якісь у вас під двором, напевно, до брата прийшли? – запитала вона.

– Не знаю, немає його, він на пасовиську з кіньми  – крикнула дівчинка у відкрите віконце хлопцям.

– Ходімо, покатаємося на гойдалці – запропонувала подружка.

– Я не хочу.

– Чому? Ну пішли! Віночки поплетемо! Або зробимо ляльки з квітів, пограємося. Давай! – не здавалася вона.

– Добре…

Дівчатка рвали оберемками кульбабу, плели собі віночки, одягали їх, уявляючи  себе королівнами. Поробили гарненьких ляльок і почали гратися.

– А ти вмієш на велосипеді їздити? – запитала подруга.

– Так, навчилася вже. Всі оті пеньки були мої, – вказала дівчинка рукою на гайок.

– Синців набила багато, але це того вартувало – відповіла красунечка з неймовірною усмішкою, адже зовсім забулася про все, що з нею сталося напередодні. Подружки почали сміятися.

– А де твій брат, на полі? – запитала подружка.

– Ні, я ж казала вже, що він сьогодні на пасовиську, на конях катається, випросився у тата – відповіла красунька.

За такими своїми незвичними посиденьками дівчатка не помічали, що коїться навкруги. Прийшов брат, з’явилася і «розпусна п’ятірочка». Вони почали гиркатися між собою.

– Чого тобі ще треба? Катався на конях? Катався! Гепнувся трохи, з ким не буває! – розгиготалися хлопці.

– Сопляк, не вміє їздити на конику! Ха-ха-ха! – продовжували вони.

Дівчинка не втрималася. Вона хоч якось хотіла захистити братика.

– Я все розкажу мамі, побачимо, як ви будете сміятися! – випалило не задумуючись дівча.

– Ви розумні, бо думаєте, що дуже сильні! А на вашу силу знайдеться більша, ясно вам! Чи будете ви такими розумними, коли стоятимете перед  татком? – з подивом сказала дівчинка.

– Та ти що, лякаєш нас?  Хлопці, держіть їх!

Та дівчатка встигли втекти. Але тікаючи почули страшенний крик. Це кричав брат, його штирхнули ножем в живіт, як обіцяли, схватили  за горло з такою силою, що він аж посинів.

– А! То ти не знаєш! Вдули ми твою сестру в усі дірочки! – репетував Конокрад. – Якщо вона, хоч слово скаже, ми вже не будемо такі лояльні! Ми тебе на друзочки розірвемо! Зрозумів?! – продовжували вони. Та їм довелося швидко облишили його та дати драпака, бо на крик стали збігатися люди.

Дівчинка вся в сльозах підбігла до братика, він тримався рукою за живіт, кров текла рікою, а вона, обійнявши його, шепотіла:

– Я буду мовчати, вони тебе більше ніколи не чіпатимуть – але він її вже не чув,  втрачав свідомість і падав прямісінько дівчинці під ноги…

Що було  далі… А далі… хлопчик пролежав у лікарні цілий місяць та був настільки переляканий, що ходив ночами, як лунатик і страшно кричав. Бабуся шепотіла над ним молитви і він заспокоювався. Тільки їй було це під силу. З Божою допомогою, як казала вона, одужав. А дівчинка, маленька красуня, назавжди втратила блиск своїх оченят. Вона, як ви зрозуміли, нікому нічого не сказала. Стала тільки страшенно боятися чоловіків, та так, що навіть татка інколи лякалася до сліз. Її душа мала страшенну глибоку невиліковну рану. Мама через пів-року потрапила до лікарні з шлунковою кровотечею та мало не померла, втратила багато крові. А  як же “розпусники”? А їх… виправдали. Допоміг тато ображених дітей. От вам і комунізм! От вам і виховання! Ось така дивна розплата спіткала керуючого за його такі болючі, такі пекучі і колючі слова, а він, навіть, не здогадувався, що коїться з його дітьми, що взагалі таке може бути. От до чого призводить неймовірна опіка злодюг. Та, ви знаєте, коли пройшло двадцять довгих років: Конокрада – посадили за конокрадство та за, ту таки, педофілію. Скільки в нього було ще таких жертв?! Ой, скільки?! Викрадач – отримав за спільництво і Підпальник також. Тільки два Крадії виправились – почали нормальне життя, одружилися, а можливо… покаялись…  А мами й татка діток давно вже на цьому світі нема – померли… Дуже прикро, що не батьки виправили помилки, а саме життя розставило всі крапки… За все, за все на світі прийдеться відповідати…

Можливо, ви скажете, що дівчинка сама винна, не треба вештатися одній селом, але ж величезна психологічна травма залишилася на все життя. І зауважте, дитина сама боролася зі своїми страхами. Мами! Я вас благаю! Бережіть своїх дітей! Переймайтесь їхніми проблемами, хай, навіть, ті проблеми до скону вас дратують! Не лишайте їх на самоті! А, надто, дівчаток!

В очах дитини – цілий світ, в очах – твоє кохання!

Не смій засмучувати їх, чекає – покарання!

Залишся з нею, не тікай, облиш свою роботу

І покажи, і подаруй  дитиночці турботу.

Вона боїться самоти, не хоче наодинці

Сидіти з небом, навпаки, віддай себе краплинці.

Скажи щось гарне, приголуб дитятко чорноброве

І не роби собі життя занадто паперове.

Бо не вартує це життя нічого без дитятка!

Ти бережи й оберігай засмучене малятко!

Повір, скарби твої – ніщо, вони – це прах та й годі

Кар’єра не задовольнить, не стане у нагоді.

Для чого в світі тоді жити? Для чого це життя?

Один раз схибиш і усе – немає вороття!

Бо скраб людини – це дитина, це сила, це природа!

І Бога вірная одна життєва нагорода!

З повагою Іринка РозуМій

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Невигадані історії. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s