Яготинська поезія: “БЕЗВИХІДЬ”.


Яготинські ненаВісті

Безвихідь.

Роки минули крок за кроком.

Їх не повернеш, хоч як не проси.

Важко збагнути стомленим мозком –

– Втрачені шанси, години, роки!

Все, що я мала, і все, що здобула,

Все-то намарно, примарне, пусте.

Краще б покинула, краще б забула,

Краще б проспала, аніж отаке!

Закати, світанки, навчання, робота,

Діти, сім’я, рідні, друзі, батьки…

Всі ці щоденні постійні турботи

Нікому не нужні! Старання – марні!

Нагадує підло, щоденно, підступно

Все навкруги, що жила я даремно.

І сум огорта, і маячить так нудно

Лиш примарне майбутнє непевне.

Все, що я знаю – нікому не треба.

Все, що я вмію – не впевнена вже,

Чи ще я вмію, чи є в тім потреба?

А те, що потрібне життю – не моє!

Від думок від таких аби з глузду не з’їхать,

Аби втримать безжальної долі удар!

Я застрягла в багні невідомого лиха,

Я не в силах вже нести свій звичний тягар!

Надія Безмежна

08. 04. 2016

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s