Яготинські історії: “Катастрофа довжиною в тридцять років…”


Коли сталася ця страшна подія мені залишався 21 день до десяти років, я пам’ятаю мамині сльози, той хаос в країні, безвихідь. Наша сім’я мала свої втрати – помер мій дядько від променевої хвороби, адже був шофером – вивозив «начальників» з епіцентру події. Інший – працював на самому chaes-3-638реакторі. Я можу до  дрібних деталей відтворити той день, коли він мусив їхати. Ми, навіть, не мріяли про те, що він повернеться живим. Повернувся… Забрали і батька – доїхав до Житомира і повернувся, бо був керуючим відділком. Дякую долі…

Чорнобильська аварія – катастрофа довжиною в тридцять років…

А виявляється, що це  лихо сплановане заздалегідь…

 

Чорнобильська аварія – це катастрофа

Спланована зухвало комунізмом

Та для народу – це була Голгофа,

Що використана  з цинізмом.

 

В часи холодної війни

Проводились господарські підриви –

Людей травили, наче, бур’яни

Бо не щеміли радіо-активи.

 

Це ж мирний атом!

А нафто-газо-комплекс  парадокс!

В Башкирії і Казахстані фатум

І Україні теж дістався кокс.

 

Ви, уявіть собі, що двадцять років

Нас радіо-активом годували…

Яких тоді іще потрібно кроків,

Щоб ці випробування так тривали?

 

А пошуки красивих корисних копалин –

Це що насмішка над життям?

Таких жахаючих обставин

Ще не було! Це гріх по всім статтям!

 

Чорнобиль… чорний-чорний дим…

Лякались діти… і дорослі…і старі…

І світ відразу став блідим…

Плодились і росли одні щурі…

 

А долі зламані… а душі… а тривоги?

Серця тремтіли… долі розбивались…

Розносили людей тривоги…

Сльозами тільки очі наливались…

 

Я пам’ятаю той нещадний день –

Він починався гарно – сонцем…

А як тоді хотілося натхнень?

Він став для нас пекучим охоронцем…

 

Коли не можна випити води…

Одних замкнули, наче у тюрмі,

А інших вивезли за поводи,

Немов волів, які в ярмі.

 

Дитя мале горнулося до мами,

Коли воно знаходило її,

А інколи, розлучені роками

Ридали, як співали солов’ї.

 

Дівчина хлопця поховала –

Навіки він в сирій землі,

Бо  його совістю тримали…

Йому пекли не мозолі…

 

Вона його сльозами умивала,

А він вмирав розпечений золою

І ніжно йому руки цілувала,

А він здіймався в небо над росою…

 

Бабуня ніжна над телятком плаче:

«Я не покину, серденько, тебе…

Себе тоді ніколи не пробачу…»

Над ними небо вже не голубе…

 

Хіба ж одна трагедія була?

Їх тисячі і їх мільйони…

Сирена клята вила і гула…

Такі лихі оті Армагедони…

 

І тридцять років не минуло,

Як правда й істина живе…

Невже і серце не кольнуло

Тому, хто так затіяв це усе?

 

Погралися прокляті ляльководи

Та націю не винищили – «Ні!»

Немає нам такої перешкоди,

Яка б палила нас в вогні!

 

Давайте будем пам’ятати лихо…

Та помилок таких не допускати…

Помолимось…поплачем тихо…

І будем один одного тримати.

У кожного з нас є що згадати… у кожного було горе… у кожного, хто пам’ятає,  мозок відтворює безвихідь і хаос… Земля пухом всім тим, хто віддав своє життя на Чорнобильському реакторі…кого застала безглузда смерть…

З повагою, Іринка РозуМій 26 квітня 2016 року

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Невигадані історії. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s