Яготинські легенди: “ЛЕГЕНДА ПРО МАК”.


poppy3

Мак _ це не просто квітка. Він _ сон… Він _ дурман…. Для когось найсолодший його аромат, іншому _ вічна пастка… 

Мак _ рослина найдивніша у долиноньці росте,

Має воду найдревнішу, має й серце золоте.

А ви чули оповідку про чарівну оцю квітку?

І чому ласкає погляд? Який їй потрібен догляд?

 

Місто людне простягалось в Придністров’ї на весь степ,

А зеленії долини мали тисячі халеп.

Найкрасивіші дівчата здавна в місті проживали

Свої дивні руси-коси із квітками завивали.

 

Як бувало печеніги розбігалися у брід

Все топтав нам нашу землю нечестивий їхній слід,

Задивлялися на вроду, на дівочую красу

Особливо, як у гаю пташенята п’ють росу.

 

Як пішов у бій завзятий охоронницький загін,

Посоромились би лізти та полізли навздогін.

Бусурмани всіх дівчаток враз узяли у полон,

А кого не взяли кляті _ то чекав тих злий вогонь…

 

Повели красунь у поле, наказали їм зійтись…

Як же бути? Що робити? Без рятунку обійтись?

Та одна не розгубилась і звернулась до землі:

“Порятуй ти нас, матусю! Залиши нас у золі!”

 

Бусурмани все дивились, обирали хто _ кого

Жаром залилась долина від дурману п’янкого^…

Брали дівчину за руку, а з-під неї мак зростав…

Геть поснули всі маруди, жоден печеніг не встав!

 

Квіти колом оточили – це нагнали сну дівчата,

А ні в чім вони не винні, бідні, як оті ягнята…

Як прийшов із поля бою охоронницький загін – 

То почув він ніжний, милий, чистий-чистий тихий дзвін…

 

Перебили бусурманів – всю долину кров залила,

Вона маківок-дівчаток всіх собою окропила.

З квітки – дівчина встає, руку милому дає

І квітча свого бійця в ніжні маківки-вінця.

 

В тому місті гарне свято – там любов взяла відзнаку

І з тих пір росте багато у долинах жару-маку,

І любов до нього вірна у людей на все життя –

Це печалі та надії вічне світу сповиття…

 

Люба матінка-земля квітку лишила на згадку –

Мак красивий проростає після прикрого випадку

І красуню-наречену одягає в ніжний мак…

Все з тих пір от так ведеться… То нехай і буде так!

А я люблю мак, його ніжну хай, навіть, дуже жарку вроду. Раніше його просто не помічала, а тепер… він став для мене символом… Як згадка про маму…

З повагою, Іринка РозуМій, 6 травня 2016 року

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські легенди. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s