Яготинська поезія, роздуми :”У ЦЬОМУ СВІТІ НЕ ПОТРІБНО ЗМІЇВ…”


38572035_8627cb3f4765

Я, останнім часом, чомусь перестала довіряти людям. Козацьке прислів’я засіло в мою голову: «Не вір людям (а надто москалям) – обдурять!» Але я не відлюдниця, ні. Мабуть, я просто зневірилась. Напевно, мною довгий час користувались і я сама дозволяла плітки навколо себе… Як відновити віру? Як очистити себе від лихих поглядів і думок? Чому добрим і чистим людям у цьому світі так важко? Я не причислюю себе до янголів, бо й сама можу своїми словами завдавати болю іншим… Кожна людина це робить, навіть, не задумуючись у наслідках. Я піднімаю цю проблему, з якою доводиться стикатися кожному, хто хоч на йоту цінить та визнає добро і чесність, хто має шляхетність визнавати свої помилки…

У ЦЬОМУ СВІТІ НЕ ПОТРІБНО ЗМІЇВ

У цьому світі не потрібно зміїв,

Сволот багато, наче ручаїв…

Людей прекрасних  так не вистачає,

Бо доброта і гордість  дошкуляє.

 

Людина славна і талановита

Пече тим зміям, як несамовита

Та чистотою своїх прагнень

Лиш спонукає лиха нагромаджень.

 

Вона, як янгол понад ними із росою

Та зрадник вже чатує з кропивою…

Чому їх нам не можна зупиняти?

Чому їх треба тільки вибачати?

 

Як можна жити так, щоб шкодити усім,

Не поважати люду, лиш себе окрім?

Невже в душі ніколи не болить

І серденько ніколи не щемить?

 

Отруйним ядом так плюються,

Вони у своїм слові не запнуться….

Але… прийде  година… відповідь настане…

Як буде вам, коли Господь поперед вами стане? 

 

Що скажете тоді йому, шановні?

Та перед Богом будете безмовні…

Ви й перед праведними дуже чорні…

Слова і роздуми  потворні…

 

Сумую я, ніхто себе не взнає…

Бо кожен гарним, лиш себе вважає…

Бо визнати лихим себе не зможе…

Сволотам, навіть, Бог не допоможе…

 

У них страху ніякого нема,

Душа залізна дуже і німа…

Людина стерла свої межі…

Одні лиш послуги ведмежі…

 

Якби ж із ними так, як з кропивою:

Обжалить дуже – то  коси  косою…

Бо й бджоли помирають, як кусають…

От тільки люди добротою зловживають…

 

Бо, як не так щось, з криком: «Прокляну!»

Змітають все у себе на шляху…

Та ці прокльони даром не проходять

Вони у дітях всі свої страхи знаходять…

 

Може, хоч це їх якось відлякає,

Бо кожне серце від жалю зітхає,

Але нікого так не проклинає,

Лиш тільки гіркі сльози проливає…

 Тож, вивільняйте всі свої думки і переживання, не тримайте їх в собі, хоч і через пости, якщо не можете, з якоїсь причини, написати. Бо вони творять лихо у вашій душі. Всі ваші хвороби починаються з цього… У цьому світі не потрібно зміїв…

З повагою, Іринка РозуМій (Оксана Розум), 12 червня 2016 року

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

One Response to Яготинська поезія, роздуми :”У ЦЬОМУ СВІТІ НЕ ПОТРІБНО ЗМІЇВ…”

  1. jagonenastiblog коментує:

    Таки чудові слова, висловлено все точно і влучно!

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s