ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК – Яготинські легенди


У дитинстві я завжди дивувалася барвінку. Він плутався у нас вдома і часто я бачила його на могилках. Все цікавило мене: Чому росте там де хоче? Якось дивно було називати його декоративною квіткою, бо барвіночок – як волошки, маки, мальви, братки, сокирки, соняхи – народний (бо росте де хоче) а от польовим, власне, його не назвеш. Таємниця схована у віковій прадавній легенді…

Легенда про Барвінок

Була собі одна родина
в любові й злагоді жила,
зростала втіху – мала сина,
як легіня із джерела.

І красень ріс, немов з води,
і очі в Бара, наче з неба,
краса топила холоди,
як та господняя потреба.

Стрункий, високий, благородний
він – мрія всіх красунь-дівчат,
але не присягався жодній,
бо скромний був, немов Сократ.

Його кохала Чорноока,
все мріяла про їх життя,
бо балакуча як сорока,
й ворожка, смикала буття…

Та якось ходить над водою –
там сніжно-біла молода –
сплелися коси із росою,
така легка її хода.

Вінок на ній із трав зелених
і вся вона, немов лоза,
намисто із дукат черлених
і на очах бринить сльоза.

До неї Бар ступив легенько
і ніжно-ніжно обійняв,
слихилилось сонечко низенько,
він шлюб красуні обіцяв.

Сказилась юнка Чорноока –
варила зілля їм на смерть,
а стара мати одинока –
пообіцяла коловерть…

Прийшов весілля час медовий,
йшов по*чет з молодими в Храм,
через дорогу – чорноброва
із матір”ю і зіллям – там.

Щасливі, гарні, ясноокі
вклонились мило подорожнім
та тільки відьми чорноокі
були, неначе, в сні порожнім.

Кричали їм, репетували,
до болю рученьки ламали,
до тих пір зіллям поливали,
поки їх люди не прогнали.

Схопили щойно Чорнооку –
та обернулась на Сороку,
упала плахточка червона
і стала з матері – Ворона.

Обійнялися молодята
і зникли вдвох, мов не були,
а де була земля проклята –
блакитні квіти проросли…

Отож, з кохання ріс Барвінок:
і сльози в ньому, і журба,
і має він сумний відтінок,
і плаче він, немов верба.

Все тягнеться до хат – до мами,
а на могилах – до батьків
і обплітає усі брами
впродовж нелічених років.

І оберіг він на весіллях,
кохання ж має у коріннях,
а хто його в вінок вплітає –
Сорок від того відганяє…

От така сумна історія, як і про Маки, і про Калину, і про Волошку, і про Сонях… Втім, такі історії – повчальні і несуть в собі характер нашої української неповторної культури.

Зповагою, Іринка РозуМій (Оксана Розум) 03 листопада 2016 року

 

WMRFast - лучшее место для заработка

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські легенди | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s