Добрий день, читачу мій! Серед пильних твоїх мрій,
ця легенда – то є совість, не якась там випадковість,
ця історія проста, хай сідає на вуста!
Слухай серденько своє, так по слову все твоє…
Легенда про МАЛЬВУ
Давно це діялось в століттях, в історії, як у суцвіттях
у нашій дивній стороні, палали ворогів вогні:
татари, турки і поляки, орда та інші харцизяки –
збирали в рабство, грабували, дівчат прерасних продавали.
А люди боронились, чим могли й граблі у небо підняли,
сокири, молотки, каміння – незламні ми до сцепеніння…
Козацький сотник, сам Кандиба, здіймав шаблюку за садибу,
за щастя, за цвіт, за сім’ю харцизяків чавив, як змію…
Та сили були нерівні, ворога закиди гнівні…
аркан на шию всій сім’ї… стягли… замовкли й солов’ї…
Лиш донечці вдалось сховатись, Кандибівною називатись…
Росла, як вербонька з води, все на коні в ряди-годи
І знала травонькам ціну, не здибать її в чужину,
і жвава й мудра як козак, її боявся й харцизяк.
Людей уміла розпізнати, коней уміла вибирати,
так жваво билась з ворогами і лікувала молитвами.
Нагонила на всіх омани, зазнали смерти бусурмани…
отож, за дух її творів – давали ляхи п’ять корів!
От так із битви у негоду прийшла в Нагни-біди господу…
Запроданець і зрадник він… проклятий… взяв її підвів…
Ой, порубали її жилу, розрили нелюди могилу,
спаплюжли її шматки на всі знесилені боки.
Розкидали її посли з шматочків квіти поросли –
дівчина Мальвою була – то й квітка це ім’я взяла…
А те Кандибине село, де терлося її сідло,
де їй із батечком жилось “Мальвині Граблі” нареклось.
Бо пам’ятали люди славу і добру Мальвину забаву
тож, в пам’ять про дівчину, всі садять цю рослину…
Сміливість, гордість і звитяга утамували людську спрагу!
Віддала душу за село і за холодне джерело…
______________________________________________
А оце і є кінець – історичний промінець –
іскра Божа, Мальва ця, повернутись обіця!
Тож, чекайте напишу, цю на шпальті залишу,
ще вам байку не одну, бо кохаю тишину!
З повагою, Іринка РозуМій 28 листопада 2016 року
Яготинські нано-"ВІСТI'' 