Яготинські легенди: Братки триколірні


%d0%b1%d1%80%d0%b0%d1%82%d0%ba%d0%b8

Ось і знову я прийшла, цю легенду принесла,

її в риму записала, в неї душу свою вклала!

Насолоджуйся, читачу, бери собі її вдачу

 і кохання бережи, його пильно стережи!

Легенда про Братки триколірні

Цвітуть серед пшениці,

шепочуть чарівниці:

біло-жовто-сині квіти

так і сиплють всім привіти!

 

Жили в підгірському селі

завжди удвох, немов джмелі:

Йванко і Марічка – 

безжурні, наче, річка!

 

Не зчулися обоє

у радості ті двоє –

до них прийшло кохання, 

щасливе сподівання.

 

Така була краса –

ті двоє, як лоза!

Любов несли усім,

в кришталевій росі!

 

Почув про них відун,

у долі він дикун,

Мольфар страий і злий,

що до людей сліпий!

 

Задумав дух каянний

у долі окаянній

украсти молоду…

Не буде вже ладу…

 

Усе село гуляло,

співало, прославляло:

“Іва і Марічка –

блакитна ваша стрічка!”

 

А вихор налетів –

вінок з обох злетів…

Оглянувся Іван –

скрізь лишився туман…

 

Нема його Марічки,

немає, навіть, стрічки!

Іванко горем вбитий,

каміннями побитий…

 

Як знайти кохану?

Як злікувати рану?

Довго йшов горами,

злетів би із птахами…

 

Збирався він на  скелі, 

бо видко все в пустелі!

Спускався у печери,

пройшов усі кичери…

 

Гукав її ізрану –

отримував оману…

Діру одну знайшов,

в печеру увійшов.

 

“Де ж ти моя єдина!” 

Господня ця година.

Почула глас небесний,

неначе безтілесний…

 

Побігла підземеллям

не треба їй і зілля,  

всі двері відчиняла –

Іванчика чекала!

 

Зустрілися в світанні,

обоє бездиханні

у змореній імлі, 

у чаклуна в тюрмі!

 

Почув Мольфарик владний –

йому весь світ підвладний!

“Гей-гей! Нікчемні люди,

не бийте себе в груди!

 

Ніяк не втечете!

Себе приречете!

Виходь сюди Іване!

Чи в тебе інші плани?”

 

Вхопив Іванчик братку!

Але утрафив в пастку!

Так мстився за кохану

непроханому хану…

 

Що тільки глянув… О, дню!

Летів уже в безодню,

а дівчина за ним

лебідкою в полин!

 

Упали в грунь пшениці,

як зорі в колісниці!

З-тих пір на тому полі

квітки ростуть поволі.

 

Трикольорові, славні

у долі православній:

Білий – знак весілля

в коханні божевілля.

 

Жовтий – то розлука 

і життя розпука

Як з любові згинуть –

світлом в світ полинуть.

 

Синій – колір неба,

зіроньки край неба.

Як під яким рости –

не мати самоти…

 

Шумить зелена нива:

кохання незрадливе…

Прислухайтесь і ви

в розмовоньки трави…

 

Шепочуться кохані,

як квіточки духмяні,

стеблом обійнялися

і в небо здійнялися…

 

Не кожен їх почує,

не всіх життя рятує,

хто має в серці жар –

коханню є владар!

_____________________________________

Як, тобі, ця давня казка? Це народу є приказка

і весільний є вінець, і сумний-сумний кінець,

і біжить слаба сльоза, наче квітоньки роса.

Ти, читачу, не сумуй і любов свою даруй!

З повагою, Іринка РозуМій 29 листопада 2016 року

Незрозумілі слова: 

Братка – маленька різьблена сокирка, невід’ємна у одязі підгірська.

Грунь – свіжа скошена пшениця, зібрана в копу.

Утрафив – потрапив.

Мольфар – чаклун в Карпатах, відун.

Владар – володар.

Кичери –  гори, вкриті лісом, крім вершини.

Ізрану – ранком.

Братки – філка триколірна.

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети, Яготинські легенди. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s