Яготинські легенди: Братки триколірні


%d0%b1%d1%80%d0%b0%d1%82%d0%ba%d0%b8

Ось і знову я прийшла, цю легенду принесла,

її в риму записала, в неї душу свою вклала!

Насолоджуйся, читачу, бери собі її вдачу

 і кохання бережи, його пильно стережи!

Легенда про Братки триколірні

Цвітуть серед густих пшениць біло-жовто-сині квіти

і шепочуть чарівниці милі заповіти!

Жили в підгірському селі сусіди: Йван й Марічка –

завжди удвох, немов джмелі, безжурні, наче, річка!

Не зчулися обоє – до них прийшло кохання

у радості ті двоє, щасливі сподівання.

Така була краса – ті двоє, як лоза!

Любовю лебединою зчаровані усі,

немов земля заплакала  в кришталевій росі!

Почув про те кохання Мольфар страий і злий

за їхні сподівання до люду став сліпий!

Задумав дух каянний украсти молоду

у долі окаянній немає вже ладу!

А все село гуляло, наречених вихваляло:

Іванко і Марічка, блакитна їхна стрічка!

А вихор налетів – вінок із них злетів…

Оглянувся Іван – скрізь залишився туман,

нема його Марічки, немає, навіть, стрічки!

Іванко горем вбитий, камінням він побитий…

Як знайти свою кохану? Як залікувати рану?

Довго йшов горами збираючись на  скелі,

злетів би із птахами, бо видять все в пустелі!

Спускався у печери, пройшов усі кичери…

Гукав свою кохану – отримував оману…

Тож, згодом він знайшов, в печеру увійшов:

“Де ж ти моя кохана, єдина і жадана?!”

Почула глас небесний, неначе, безтілесний,

побігла підземеллям, всі двері відчиняла!

Не треба їй і зілля вона його кохала!

Зустрілися кохані у змореній імлі

в обіймах бездиханні у чаклуна в тюрмі!

Почув Мольфарик владний – йому весь світ підвладний!

“Гей-гей! Нікчемні люди, не бийте себе в груди!

Гадаєте, що можете ви звідси утекти?

Та можете сьогодні ви тільки преректи!

Виходь сюди Іване! Чи в тебе інші плани?”

Вхопив Іванчик братку! Не трафив він у пастку!

Він мстився за кохану непроханому хану!

Як тільки глянув…  О, дню! Летів уже в бездню,

а дівчина за ним, лебідкою, в полин!

Упали в грунь пшениці, як зорі в колісниці!

З-тих пір на тому полі квітки ростуть поволі:

трикольорові, славні у долі православні.

Білий – знак весілля; жовтий – то розлука,

в коханні божевілля, у житті – розпука;

синій – колір неба, під яким рости;

зіроньки край неба – то від самоти…

Шумить зелена нива, прислухайтесь і ви –

кохання незрадливе й розмовоньки трави…

Шепочуться кохані, як квіточки духмяні,

стеблом обійнялися і в небо здійнялися…

Не кожен їх почує, не всіх воно врятує,

хто має в серці жар – коханню є владар!

_____________________________________

Як, тобі, ця давня казка? Це народу є приказка

і весільний є вінець, і сумний-сумний кінець,

і біжить слаба сльоза, наче квітоньки роса.

Ти, читачу, не сумуй і любов свою даруй!

З повагою, Іринка РозуМій 29 листопада 2016 року

Незрозумілі слова: 

Братка – маленька різьблена сокирка, невід’ємна у одязі підгірська.

Грунь – свіжа скошена пшениця, зібрана в копу.

Трафив – потрапив.

Мольфар – чаклун в Карпатах, відун.

Владар – володар.

Кичери –  гори, вкриті лісом, крім вершини.

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети, Яготинські легенди. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s