РАЇСА КИРИЧЕНКО: АРТИСТКА БЕЗ ДІАМАНТІВ


Яготинські нена-Вісті

Видрукувала цю ганебну статтю на українських теренах ЗМІ:”РАИСА КИРИЧЕНКО: та же Зыкина, только без бриллиантов” «Комсомольськая правда»… Але не подумайте, що стаття і справді така ганебна і погана, написана вона якраз ідеально за всіма правилами журналістики, просто диво… Але, як вони могли так спаплюжити пам’ять артистки, яка цінила українське слово, плекаючи його, неначе дитиночку? Напевно, тому і не змогла залишитися солісткою хору імені Верьовки, бо у Києві, майже з кожного куточку лунала російська мова. Не мирилася з тим, що бачила на протязі всього свого життя:”… мова ганьбиться, забувається…” Щоб не була прикута до ліжка, була б, напевно, на майдані в Помаранчеву революцію. Хоча я не вірю, що її  там не було… там було її велике всеосяйне серце… вона не знала, їй просто не говорили,  злетіла б птахою з ліжка на майдан. Саме тому, щоби не ображати її пам’ять, і не побоюся порівняння, її божественне мецо-сопрано (яке топило, навіть, найжорстокіші серця), перекладаю цю статтю, повертаю їй життя, хай сяє на інтернет-просторах  і читається українською мовою. Бо, обожнювала її з самого дитинства. Чекала передач з нею, ображалася і не могла зрозуміти, чому вона не завжди співала у “Сонячних кларнетах”, чому її так мало показували по телевізору. Просилася з батьками на концерти Черкаського хору… Мені здається, що розкрилася вона  з усіма колективами з якими тільки доводилось працювати. Вона була їхньою душею, їхнім серцем, бо народжена нести людям радість і пісню… Її вустами Господь співав… Пісні лилися з неї, як водиця кришталева з джерела… І ще… відкрила для себе її великі сині очі… дивишся у них – і ти вже в Раю, тонеш у тих очах і так тепло стає на душі… Нехай спочиває з миром і теплом господнім її безсмертна душа… Я роблю це заради неї… заради країни… заради невмирущої нашої солов’їної мови…

Та я не втрималася, зробила малесенькі корективи, від чого стаття заясніла ще більше…

НЕБЕСНА ТРИЛОГІЯ

“КОХАННЯ У ВІЧНІСТЬ”

ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

(присвячується коханню Кириченків)

Пам’ятаю, моя мила, пам’ять свою бережу…

Як же ти мене любила, спокій твій я стережу?!

Рай в очах твоїх для мене! Рай у сонячну блакить!

Твоє серденько вогнене у мені вже пломенить!

Як же жить мені без тебе, як без тебе існувати?

Серед трав величних стебел, як тебе не цілувати?

Відійшла і відлетіла горлиця, моя ясна!

Все було, як ти хотіла… мальва рясно зацвіла…

Як тебе не обіймати, не шептати, як слова?

Як без тебе існувати? Сива, моя, голова…

Скрізь тебе я, мила,бачу де пройду, а чи ступлю…

Пам’ятаю твою вдачу… світ без тебе не терплю…

Я діждусь, моя ти зоре, скоро й я уже прийду…

Втоплю горе в синє море, а інакше – пропаду!

Бач, ці квіти, моя доле, все тобі щораз несу…

Як зібрати свою волю, як забудь твою красу?

Як забудь мені твій голос? Все я чую скрізь його…

Чарівний налитий колос бачив сум лиця твого…

Пам’ятаю, моя мила, пам’ять свою бережу!

Як же ти мене любила?! Спокій твій я стережу!

_______________________________________

Так лебедик упадався, ждав лебідоньку свою…

Дуже вірним в долі вдався, над рікою святою!

Обіймав крильми могилу… до лебідоньки летів…

Не топтав й траву похилу… не тривожив її снів

Оксана Розум, 02 грудня 2016 року

Черлене життя

 

Життя прожито, як кришталь: черлене і вишиване нитками.

Благословенна вертикаль, наповнена господніми словами!

Ходила правда за стопами і так не зрадивши її,

пройти незнанними степами ногами по сирій землі.

Тримала пісня у дорозі, вона світилася в душі!

Росла у мами на порозі в божественній терпкій глуші…

Було всього: і сміх… і сльози… вінком терновим пролягло…

та не лякали люті грози… тримало стомлене село…

У серці – пісня, правда з горем; у серці – честь, добро і слава…

Та не приходив лютий сором, тримала посмішка ласкава!

Вона одна допомагала, топила люті холоди,

в своїх руках завжди тримала, давала випити води,

повітря в диві ухопити, торкнутись срібної струни,

вона давала впертість жити, пройти безмежнії лани!

Чарівний голос, дар любові – це діаманти, це скарби!

Кругом удвох, удвох і в слові – були, неначе голуби…

Та лебедина вірність ніжна давала крила осяйні

і ота сила центробіжна долала мури вогняні!

Прожити раз, хоч вітер свище! Прожити раз і назавжди!

Життя, неначе попелище та не було у нім вражди!

На птахів щирих обернулись, злетіли славою в віках

і від брехні ураз вжахнулись! Та жити їм у голосах…

Життя ж черлене вишиванкою у ньому совість розцвітає,

не бути у житті вигнанкою – душа до Господа злітає…

Оксана Розум, 02 грудня 2016 року

Знесилена птаха

Полетіла б я до тебе, мій лебедику ясний,

але бачу тебе з неба, орлику мій, весняний!

Обняла б,  тебе, прекрасний, твої слізоньки сушила

та без мене ти – нещасний, підняла би твої крила!

Утопила б твоє горе, смуток кинула у море,

цілувала б цілувала… але горлицею стала…

Та злетіти я не можу, дуже холодно мені…

Ти ж беріг лебідку Божу, мої ніжки грів в імлі…

Наді мною, наче, янгол, все любив мене, злітав,

а життєве наше танго злий провісник обірвав…

Прилетіла б я до тебе, сіла на твоїм плечі,

поза моїм дивним страхом пролягли одні мечі…

різали мене, тягали, але голос не взяли…

Ти почуєш над степами скільки болю завдали!

Біль й тепер мене стинає, не дає мені летіть,

він на серці витинає і чорнить нестримну мить…

Соловейком защебечу під улюбленим вікном

я про доленьку лелечу, і залишусь твоїм сном…

Але я злетіть не можу… дивно грудоньки стягло…

Я у сні тебе проводжу… каменем в мені лягло…

Ти прийди до мене, любий, розкажи свої жалі,

мій лебедик сивочубий, відлітають журавлі…

Ти зігрій мене руками і сльозами личко вмий,

під величними дубами, камінь дивний _ то він мій…

Так любила твої квіти ті, що ти носив мені…

мої пісні _ мої діти у життєвій метушні.

Я, молю за тебе Бога, хату нашу бережу… 

Яка ж люба та дорога?! У сирій землі лежу…

Мальва дивним цвітом сяє і жоржина розцвіла,

але як душа страждає, коли вже між нами мла?!

Бачу все, коханий, любий, тільки… кроку не ступлю…

Мій лебедик сивочубий! Скільки маєм ми жалю?

Упаду на твої груди, упаду уся в сльозах…

Але як піти в нікуди?  Та й мене ж замучив страх…

Я чекаю тебе любий, мій весняний, золотий…

в цьому усі мої згуби… дощик теплий і рясний…

Розум Оксана, 02 грудня 2016 року

%d0%ba%d0%b8%d1%80%d0%b8%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be

РАЇСА КИРИЧЕНКО: АРТИСТКА БЕЗ ДІАМАНТІВ

У Полтаві на народні гроші відкрили пам’ятник головної козачки країни, виконавиці знаменитих хітів “Я козачка твоя”, “Мамина вишня”, “Я – Україна”http://uaestrada.org .

14 жовтня артистці виповнилося б 69 років. В цей же день (символічно!) Відзначають День українського козацтва.

У суботу в Полтаві під оплески відкрили бронзовий пам’ятник Раїсі Кириченко біля телерадіокомпанії “ЛТАВА”, де народна артистка записала дві сотні своїх пісень.

НА СЦЕНУ ЗАБРАЛИ З ФЕРМИ

– Напевно, всі пам’ятають концертну сукню співачки з широкими рукавами. Коли вона віталася з глядачами, щиро та широко розставляла руки, немов птах крила, – розповів скульптор Микола Цись. – Для мене було головним показати широту її душі.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ось вони руки-крила!

Гроші на пам’ятник полтавчани збирали шість років. 600 тисяч гривень виділили з обласного бюджету, ще 400 тисяч пожертвували люди. У благодійному фонді “Чураївна” пригадують, що, навіть, діти несли свої заощадження. У них, звичайно, грошей не брали.

Раїса Кириченко народилася в селі Корещина Глобинського району. У сім’ї майбутньої знаменитості співали всі. У бабусі по материнській лінії було красиве контральто, у мами – сопрано. А батько, навіть, пробував себе в Харківському оперному театрі. Але довелося залишити кар’єру і піти воювати, а потім тяжко працювати, щоб прогодувати багатодітну сім’ю.

“Виступаючи на табуретці з батьковою гармошкою або в шкільній самодіяльності, твердо вірила, що стану співачкою. Не знаю, звідки ця мрія взялася у голові сільської дівчинки, яка, крім свого села, ще ніде не була”, – писала в своїх спогадах Раїса.

Її талант помітили, ще коли дівчина працювала на фермі телятницею. Одного разу в село приїхав з концертом хор Кременчуцького автозаводу, і його керівник Павло Оченаш, почувши спів Раїси Корж, запросив її в свій колектив. Голова колгоспу не хотів відпускати ударницю на сцену. “Так телятницю ви ще знайдете, а такої дивовижної артистки більше не буде!” – Напророкував Кременчужець.

%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%b0

Легендарна співачка повернулась в Полтаву птахою у свій 69-й день нарождення. Принаймі душа її завжди злітала і була, мабуть, чистою, як сльоза…

З тих пір Раїсу чекали з нетерпінням у філармоніях багатьох міст – Житомира, Черкас, Полтави.

Про звання ДІЗНАЛАСЯ З ГАЗЕТ

– У 1973-му нас з Раєю навіть запросили в хор Верьовки, – розповідає чоловік співачки і беззмінний її баяніст Микола Кириченко. – Але я не зміг поїхати через відрядження. Приходжу в готельний номер, а мені кажуть, що мене чекає якась дама. Яка дама? Моя дружина давно в Києві. Заходжу в кімнату, сидить моя Раєчка: “Коля, я без тебе не можу!” Так вона і не стала солісткою знаменитого колективу.

Зате в тому ж році отримала титул заслуженої артистки, а потім і народної. Причому про нагороду дізналася з газет.

– Поїхали відзначати Новий рік в Корещину. Брат Раї запитує, чому її в газетах народною називають, вона ж заслужена. Вирішили, що журналісти помилилися. Але я вирішив перевірити. Вже 3 січня купив газету і побачив указ президента про присудження статусу народної артистки Раїси Кириченко. Вона до титулів ставилася спокійно, лише крикнула “Ура!” Навіть відзначати помпезно не стала. Поїхали з колегами з філармонії на природу.

Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, повний кавалер ордена Княгині Ольги, Герой України завжди залишалася простою сільською жінкою. У скромній хатині, яку ще в кінці 1950-х побудували її батьки, Кириченки проводили вільний від концертів час. Завжди поспішали сюди, а не на курорти. Титулована артистка вміла все: готувати, доїти корів, мазати хату, полоти грядки, ще за радянських часів, допомагала матері вправлятися на полі з ланкою цукрових буряків …

Йти вчитися музиці майже в 40 років Рая не соромилася. Її підстьобувало те, що і Зикіна свого часу вже в статусі народної артистки вивчала нотну грамоту, – згадує Микола Михайлович. – Зате ректор Харківського інституту мистецтв збентежився, коли Кириченко стала його студенткою: “Це ви нас вчити повинні, а не навпаки!”

ГРОШІ НА ОПЕРАЦІЮ ДАВ НІМЕЦЬКИЙ ГРАФ

Але титули, загальнонародна любов і повага уряду не зробили Раїсу Кириченко багатою. І коли в 1990-ті у неї загострилася хронічна хвороба нирок, вона не змогла оплатити лікування, навіть, якщо б продала всі свої вбрання, квартиру в Полтаві і господарство батьків.

“…Коли по радіо оголосили, що потрібні кошти на моє лікування, я собі місця не знаходила – було соромно. Люди не вірять, що в артистів немає грошей, – писала в своїй книзі артистка. – Я – співачка народного плану, не та у мене популярність, що у Пугачової… “.

Друзі зробили все, що змогли, але зібрати 300 тисяч марок на операцію в Німеччині не вдалося. Коли почали підключати уряд, медики приголомшили: оперувати потрібно негайно.

– Працівники Посольства Німеччини в Україні в суботу вийшли на роботу і почали шукати спонсора серед своїх, – розповідає Микола Ляпаненко, друг сім’ї. – І така людина знайшлася. Граф, бізнесмен Бенно Азоліной, коли побачив в палаті нашу вмираючу красуню, заявив: “Ця вродлива жінка буде жити!” І заклав свій триповерховий будинок, щоб дати відсутні 20 тисяч марок на операцію.

Німецькі медики, навіть, запропонували артистці стати громадянкою їхньої країни, адже членам Євросоюзу могли без всіляких труднощів пересадити нирку та ще й безкоштовно. Але Раїса Панасівна запротестувала: “Я не можу! Я українка! Завтра ж лечу додому!” На щастя, операція в Україні пройшла успішно.

Плакала ВСЬОГО ТРИ РАЗИ ЗА ЖИТТЯ

– Вона у мене була молодцем, великим оптимістом! – Розповідає Микола Кириченко. – Плакала всього три рази в житті: коли дізналася, що мама захворіла, після смерті її лікаря і перед видаленням нирки розридалася прямо на операційному столі. Та давла такі концерти прямо у лікарні у стані післяопераційного шоку… без пісні існувати просто не могла… Але на сцену Рая виходила при будь-якому самопочутті. Першу операцію ще в 1979 році вона відклала заради концерту на честь дня народження Леніна. Відспівала, а потім поїхала в лікарню. Навіть, під час лікування не могла відмовитися від участі в концертах на День Незалежності України. Дивно, але на сцені у неї спадала температура, яка так наполегливо трималася тривалий час. Але, як тільки Рая повернулася в лікарню, медсестра знову констатувала погіршення.

Після тривалої відсутності в знак подяки відданим глядачам Раїса Кириченко записала нову пісню “Дякую всім, хто вимолив мене у Бога”. Але довго співати жалісливі рядки не змогла. Не витримало серце. У 2005 році 61-річну Раїсу Кириченко поховали на батьківщині, як вона і заповідала, біля мами. А Микола Михайлович не зміг без улюбленої дружини жити в Києві або Полтаві – перебрався в село, щоб кожен день носити на могилу живі квіти.

%d0%ba%d0%be%d1%85%d0%b0%d0%bd%d1%96%d0%ba%d0%b8%d1%80-%d0%b2%d0%b5%d1%81%d1%96%d0%bb%d0%bb%d1%8f

Раїса прожила з Миколою душа в душу більше 40 років, але подарувати дітей коханому артистка так і не змоглаВона ж дарувала йому пісню… бо була його РАЄМ… Так завжди буває у митців, їх Господь створює дарувати себе…

ДОРЕЧІ, фото автора первозданної статті та з архіву родини Кириченків.

“Мамину вишню”http://uaestrada.org  

схвалила невідразу.

У виборі репертуару Раїса Кириченко була дуже строга – іноді змушувала авторів переписувати слова і мелодію по кілька разів.

“Не те!” – Двічі виносила вердикт віршам Дмитра Луценка, які згодом стали популярною піснею “Мамина вишня”.

– Пам’ятаю, показав Раїсі Опанасівні гімн Карлівщини, написаний Володимиром Слєпцовим, – розповідає полтавський композитор і кум народної артистки Олексій Чухрай. – А вона мені заявляє: “Що це ти менi дав? Хто ж його спiватіме?” Переписав музику – слова не лягають. Довелося автору переробляти вірші. В результаті вийшла чудова пісня “Поле, моє ти поле”.

Співачка часто сама писала собі репертуар, вміло переробляла народні пісні. Але була принциповою в цьому плані: кожен повинен займатися своєю справою.

А ЩЕ БУВ ВИПАДОК

Три рази мало не загинула

Ще до хвороби життя Раїси Кириченко не раз висіло на волосинці. В юності каталася на човні на річці Псьол і перекинулася – на щастя, люди встигли врятувати потопаючу дівчину. Потім, опинилася в автобусі, який через слизьку дорогу завис на краю дороги і ледь не впав у прірву. Втретє, смертельна загроза чекала Кириченко, коли вона поверталася з гастролей в Монголії. У літаку на великій висоті раптом відкрився люк, і тільки завдяки рішучим діям авіа-техніків пасажири не загинули.

А у 2013 році сталася прикра подія

Відійшов у вічність і Микола Михайлович. Не зміг він жити без свого Раю. Після смерті жінки поставив баян і більше ніколи не грав, бо нагадував той інструмент про його Раєчку. Скрізь де не ходив чув її та бачив. Хотів сформувати фонотеку її пісень і… знову не зміг, бо не витримував слухати її голос, надходила така туга, такий сум…  Після таких моментів переніс три інфаркти… Хотів створити фільм про неї, потрібен був на озвучуванні, не дожив…

P.S.: Тож, прошу вас, панове журналісти, просто заклинаю, не паплюжте пам’ять видатної  артистки! Не ганьбіться своїм словом! Пишіть УКРАЇНСЬКОЮ, або взагалі не пишіть про неї! На її кістках щастя вам не буде! І популярності собі не заробите, і тільки біду накличите на свою голову! І ганебності – повні вінця, її вам не обійти! Бо вона була такою прибічницею українського слова, такою патріоткою, що вам і не снилося! Хай же вам буде надалі соромно паплюжити її пам’ять. Особливо в цей наш, такий войовничий час, коли йде війна з Росією! Полтавчани! Почуйте мій щирий глас! Не допускайте цієї ганьби! Славетні куми співачки відгукніться!

Перший автор статті: “РАИСА КИРИЧЕНКО: та же Зыкина, только без бриллиантов” «Комсомольськая правда» Олеся Кучеренко

Відредактовано та перекладено та удосконалено Оксаною Розум 02 грудня 2016 року

НЕБЕСНА ТРИЛОГІЯ “КОХАННЯ У ВІЧНІСТЬ” автор Оксана Розум

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Невигадані історії. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s