Яготинські легенди – “Легенда про Ромашку”


romashka-1

Привіт, читачу, знову я з тобою! 

Красиву казочку знайшла,

не винесла душа моя спокою, 

легенду цю не обійшла!

Бо ми живем в Ромашковім Раю _  

зірки-ромашки світять всім в дорозі

і пахощі всі ніжні у гаю,

у нас в руках, у сонці на порозі!

Легенда про Ромашку

Кажуть, з неба зірка пада –

то, напевно, хтось  помер…

на вікні горить лампада…

чоловік стоїть, завмер…

А насправді, це  не так –

пада зірка – це  людина,

це нової долі дивний знак,

це душа знялася лебедина…

Дивиться із-верху за землею:

мріє і спостерігає:

Як же бути їй тепер Зорею,

мріє, людська доля теж спіткає…

Це бажання є сильнішим від усього –

Зірка стрімко падає в блакить – 

народилася дитинка з цього

і відразу десь вона кричить.

Сповіщає всім, що народилась,

Зіронькою з неба уродилась

та отримує небесну чисту душу,

як краплиночка води у сушу…

Син Цариці Ночі дуже заздрив людям,

хотів він також мати тую душу.

Хай його усі на світі судять –

це, неначе, впасти у калюжу!

Запитав Царевич Білої Зорі:

Як зробити? Як піти у люди?

Полюби мене ранкової пори –

то вже тоді з тобою буду!

Подарую душу за життя,

вип’ю я кохання з майбуття!

Як же знатиму чи любиш, а чи ні?

Як про це дізнатися мені?

З того часу в нього в серці Зірка,

яка вже міняє кольори…

та сама приготувалась гірко

так злетіти стрімко догори.

Темний Принц замислив хитрість:

Як же  Зіркою заволодіть?

Він створив  тумани,щоб убить…

Зірка впала не торкнулася дитя,

та тепла любові не відчула до пуття…

Зіроньку, той Принц схотів вхопить,

але та розсипалась, як дощ…

Так її хотілось утопить –

вона іскрами розпалась серед прощ…

Іскри ті – Ромашки променисті:

на полях, на луках, всюди, скрізь – 

ніжні вони, дуже золотисті,

що розбили бідну Зірочку наскрізь!

Та не могла вона на небо повернутись!

Царевич Чорний з люті заревів,

зривав Ромашки, хоче перетнутись

та тільки час даремно перевів!

Зривав, казав: Чи любить, чи не любить?

Та він вже бідну квітку губить…

А пелюстки усе з ненависті мовчать,

не можуть, навіть, щиро закричать!

А люди ту підслухали розмову,

і зачали в Ромашечки питать,

нажаль, не розуміють мову –

то й стали люди вже на них гадать.

Пройшло вже часу так багато,

а люди все не вміють вибирать

і часто квіточка у них на свято,

не намагаються її, як Принц, топтать…

________________________________________________

Як завше все несе повчання,

красиві казки щирістю звучать,

зійшла вона з красивого страждання,

струмки під нею ніжністю дзюрчать!

Зриваєш квітку білу, сніжну

в руці тримаєш, мов росу –

відразу бачиш постать білосніжну

й небачену, нечувану красу!

З повагою, Ірника РозуМій, 03 грудня  2016 року

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські легенди | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s