Яготинські легенди: Дівчина-берізка


%d0%b4%d0%b5%d0%b2%d1%87%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d0%b1%d0%b5%d1%80%d1%96%d0%b7%d0%ba%d0%b0

Добрий день, читачу мій! Маєш ти хвилинку?

В тихій темряві нічній я взяла краплинку!

Ця легенда, повсякчас, має срібну стьожку,

а як буде в мене час _  то й видам потрошку!

Легенда: Дівчина-берізка

Над дивним Бугом синьоким малі хатиноньки стояли

і мали вони сни глибокі й калина в гаю зацвітала.

Жили колись у них давно Олеся із Іванком,

татари, турки зирк в вікно _ і став Іван вдовенком…

В Олесі теж усю рідню нізащо повбивали,

а на кістках оту бійню _ орли пророкували.

Отож, зосталися одні _ без татка і без неньки,

сліди криваві на стерні лишили й козаченьки…

Побрались діти та й живуть, й працюють вдвох укупі,

як хмари чорнії пливуть, немов у шкаралупі,

і враз набігла татарва, Іванка нема вдома,

і забриніла тятива, взяла Олесю втома…

Стріла поцілила у серце і стисла її груди,

в Івана _ випало відерце _ закляк, немов споруда…

Відчув відразу терпкий біль, відчув Олесі втому,

неначе, вжалив в серце джміль _ враз полетів додому…

А там… вже згарище… і мла, його напали сльози _

калина тут колись цвіла _ лишились одні лози…

Пішов Іваночко шукать лебідоньку-Олесю,

тож, довелось йому звикать, але знаходив Стесю.

Попереду одні вогні, попереду _ татари

та він _ у рідній стороні, татари _ яничари!

Ходив Олесечку шукав, п’ять літ отак скитався

і по землі своїй блукав, бо він один зостався.

Та що за диво серед поля? Струнка берізонька стоїть _

а тож була Івану доля _ став шаблею її кроїть!

Береза біла говорила: Іванку, любчику ти мій!

Це я лебідка сизокрила! Татари вкрали спокій мій…

Від них я, серденько, втікала _ то й посікли на поруби,

отож, Берізка з мене стала, тепер воркочуть голуби. 

Не рубай мене, Іване, бо  я твоя жінка!

Стовбур _ тіло полум’яне, сльоза моя дзвінка!

Гілля _ коси то мої, листя _ твої діти!

Я від туги такої вже стала сивіти!

Обійняв Іван Березу, вмивав личко, цілував,

п’ять років ходив по лезу, її рани лікував…

Над Бугом знов стоїть хатина і молодята в ній живуть,

і мають вже _  і доньку й сина, в гаю _ берізоньки ростуть…

Тож, як читачику, не спиш?! А як, тобі, ця казка?

Не плачеш, бачу, а терпиш сердешна, твоя,  ласка!

Я щиро дякую тобі, що ти мене читаєш!

А що робить тобі в зимі? Читаєш _  досвід маєш!

З повагою, Іринка Розумій (Оксана Розум), 08 грудня 2016 року

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські легенди. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s