Яготинські легенди: Плакуча верба


%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%b1%d0%b0

Знайшла цю баєчку в теренах інтернету, у гарну риму її зодягла

тобі, читачику, пишу оцю сонету, щоб баєчка у казці розцвіла!

Щоб зрозумів усе і все запамятав, щоб своїм діточкам її переказав, 

бо все, що маємо ми зроду, Господь дає у світлу  нагороду!

Плакуча верба

Жила колись у нашім краю дівчина рідкісної вроди,

ходили женихи по гаю _  не бачили такої зроду!

Тож, осипали її злотом, багатство й славу віщували

та все смерділо їй болотом, та розкоші її псували!

Закохана вона у свою вроду, хотілося лишитися такою,

замріяно вона дивилась в воду понад величною рікою…

Від женихів у серці вимагала, щоб залишили молодість її,

усі скарби на себе одягяла, що дивувались, навіть, солов’ї!

Ніхто не міг їй молодість лишити,

отож, ішли у небуття всі юнаки…

та дівка вміла душі пустошити, навколо неї ширились чутки…

“Невже колись зів’яне моя врода? Невже злиняють брівоньки мої?

Коли вже випаде щасливая нагода  _  красунею залишитись мені?

Не хочу я старіти і не буду, не бути мені бабою _ ніколи!

Не будуть з мене насміхатись люди! Та, щоб вони навіки похололи!”

У таких муках все сиділа над водою, се мовила і плакала вона…

та виринув Зелений Цар із бородою,

промовив тихо: “Будь мені жона…

Я буду так тебе кохати, як ще ніхто ніколи не кохав!

І буду я тебе оберігати! Ти бачиш? Воду я розколихав!

Зроблю для тебе, що тільки захочеш:

і зорі з неба я для тебе всі здійму!

Чого, скажи мені, регочеш? Як накажу _  то приберу й пітьму!”

Потворний Цар благав красуню та вона вся була гнила,

бо свою совість заховала в клуню, душею вже і серцем прогнила!

Вона надумала його здурити, схотіла вроду бачити в воді,

а так, щоб йому серце задобрити _ то бути з ним у шлюбі молодій!

 “І з року в рік нехай стає гарніший мій образ дивний твоїх вод,

і будеш ти із року красивіший _  то й будемо удвох без перешкод!”

Та Цар Води замислився, подумав: “Підступна гра, ошуканий навік!”

Та своє слово втримав і не передумав, він _  гордий, він її прирік:

“Кохана! Буде так, як ти жадала! Чарівний образ у ріці побачиш!

Ти над водою свою косу заплітала, але за це сповна мені віддячиш?!

Тож, будь тобі Плакучою вербою,

прекрасним деревом над тихою водою!

Я цілуватиму твоє струнке коріння!

Урвалось, мила, все моє терпіння!

Купатиму тебе і буду ніжить коси,

зелені хвилі твої розчешу,

а личко вмиють вранішнії роси,

нікуди я тебе не відпущу…”

________________________________________________

Повчальна казка, правда читачу? Мотай на вус не передьоргуй долю!

Я байкою у світ оцей кричу: “Не зневажайте всіх людей до болю!”

Краса душі у світі тепер рідкість, краса в очах, у серці  _  діамант!

Усе життя долаєш дивну швидкість _  красивим бути _  це уже талант!

З повагою, Іринка РозуМій (Оксана Розум) 15 грудня 2016 рік

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські легенди | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s