Яготинська поезія: Сів янгол мені на плечі…


%d1%8f%d0%bd%d0%b3%d0%be%d0%bb

Сів янгол мені на плечі…

Сів янгол мені на плечі,

напередодні Святвечір,

бо крила його відчула,

бо шепіт його почула.

 

Мовив до мене привітно,

навколо розлилося світло:

“Пробач усіх щиро і ніжно!

Яка ж ця зима білосніжна?!

Виблискує, ніжиться в сонці,

веселка встає на долонці!

У світ цей людська душа

у диво вояж вируша,

неначе, сніжинка зимова,

глибока її передмова

і все залежить від неї,

що впустить в свої галереї:

чи радість, світло й добро;

чи хтивість привітну і зло.

Якщо буде всіх вибачати _

то буде добро зустрічати!

Як в серці залишиться зло _

то буде розбитим крило!

Нічим  вже не допоможу,

якщо стривожив вельможу…”

 

Так лагідно все розповів

й тихесенько він відлетів…

Та довго в задумі стояла _

це доля мене привітала…

 

Сів янгол до мені на плечі,

напередодні Святвечір…

Бо крила його відчула,

бо шепіт його почула…

Оксана Розум, 28 грудня 2016 рік

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s