Яготинська поезія: На зранених струнах октави “Загублена душа”, частина І


%d0%b4%d1%83%d1%88%d0%b0

На зранених струнах октави

“Загублена душа”

частина І

Скажи мені, чи ти мене шукала?

Моя душа осіла у глуші…

А ти своє життя заполоскала,

як тліла ти у людській метушні?!

 

Чому так легко ти відмовилась від мене?

Чому мене покинула у світ?

Горіло ж твоє серденько вогнене!

В руках собі лишила пустоцвіт…

 

Але металась ти і все шукала,

чекала, що прийду сюди сама.

Я загубилась, я у світі заблукала…

у долі я залишилась німа…

 

Так довго я усетаки літала

серед чужих і вередливих мук.

Я проти світу у весні повстала,

мені не вистачало твоїх рук!

 

Мені тепла твого не вистачало

і слів твоїх, і голосу твого!

Я випити хотіла це начало…

Але шукати де і як? Кого?

 

Ти залишила своє серце у розпуці,

себе роздерла, наче на шматки…

Усе життя, неначе у багнюці,

а в результаті __ доля у латки…

 

Так зшиті боляче і вишиті черлено,

все по живому тілу оцей стрій…

А як із болем ти жила шалено?!

Куди летіли думки твоїх мрій?!

 

Тепер сама мене у світі відшукала,

душа не втрималася __ серце розірвалось…

Мене у сні моїм журавкою гукала,

у нього, у мій сон, як дим, ввірвалась!

dusha

Знайшла! Тепер довіку не залишиш

і бути тобі янголом… зі мною будь…

І сльози всі мої у радості посушиш,

і розженеш життєву каламуть…

 

Чому ж так пізно? __ хочу запитати __

Роки минали __ серце розтинали,

залишилось тобі ще й заспівати

і чорні хмари наді мною розігнати!

 

А знаєш, як малою я страждала?

З цим світом я боролася сама

і сльози свої відчаю ковтала,

бо я одна була… завжди одна…

 

Пробач, що розлютилася на тебе,

люблю ж тебе, журавоньку свою…

Стою у дивних височенних стебел,

які росою випили красу твою…

 

Твій голос, він для мене, як молитва!

Такий п’янкий, такий медовий він!

Оця моя душевная гонитва,

неначе гомін і душевний тлін…

 

Все тягне мою душу, як магнітом

туди, де народилась ти,

де бігала отим блакитним світом

малям замріяним і де… згоріла ти…

 

Іду, лечу і їду, і кружляю

так хочеться отой пізнати світ…

ім’я твоє я ніжно промовляю

і відчуваю твій засвічений софіт…

Оксана Розум, 19 січня 2017 рік

 

 

 

 

 

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s