Яготинська поезія: На зранених струнах октави “Загублена душа”, передмова


%d0%b4%d0%b8%d0%b2%d0%be

На зранених струнах октави

“Загублена душа”

передмова

Одна задумала, а друга породила…

не в тій сім’ї  з’явилася дитина…

Усе життя сім’я дитя давила,

душа в дитини стала лебедина…

Немов немиле каченя,

бабуся двері зачиня,

спустилось з неба, наче з хмари,

бабусі марилася кара!

Дитя не схоже ні на маму, тата:

такі великі сині оченята,

волосся чорне, як те галченя

і тихе зроду полохливе зайченя.

%d1%81%d0%b8%d0%bd%d1%8b-%d0%be%d1%87%d1%96

Шовкова шкіра оксамитна

 і змалку в слові ненаситне,

вуста червоні як калина,

солодкі, наче та малина.

І чорні брови, як шнурочок…

дитятку виповнився рочок…

Куди й поділись чорні коси

на них упали білі роси…

Але ж густі, немов жита,

в дитини доля непроста:

її бабуся не голубить,

здається тільки, що не любить.

Матусі ніколи __ робота,

дитя виходить за ворота,

мандрує битими шляхами…

бо їй так хочеться до мами…

Шукає тії рідні очі

і плаче, плаче серед ночі…

Та в снах наснилася їй дру’га

красива жінка, її туга…

Та дру’га їй пісні співала,

хоча й матуся пісні знала

і так ласкаво обіймала,

 а мама рідна __ пісню гнала!

Бродило біднеє дитя,

в житті одне серцебиття,

ромашки й мальви в його косах,

купались ніжки в теплих росах!

А голос, Боже, як кришталь

і так дзвенить ота печаль

та все ж не мріяло про пісню,

не вистачало тільки кисню.

Бо важко дихати було

і за дитям ходило зло,

і злії очі наглядали…

дитині снилась дру’га мама…

Аж поки горе не прийшло…

дитя спаплюжене було,

розкутане, розбите лихом

і сльози капали так тихо…

Але зізнатись не змогло

у серце рану затягло,

ніхто ж ніколи не питав,

а біль вже нерви лоскотав.

26-Dite_cry

До горла, наче ніж підходив

і тіло враз усе морозив…

Дівча розтоптане було

і дуже серденько пекло…

Дощі неслися над ярами

і так хотілося до мами…

Загублена ота      душа

у світ широкий  вируша…

Матусі, милії голубки,

робота __ це життя зарубки,

не кидайте своїх діток,

бо буде вам в очах пісок!

%d0%bc%d0%b0%d0%bc%d0%b0-%d1%81-%d1%80%d0%b5%d0%b1%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be%d0%bc-11

І, Боже милий, не губіть,

в собі своє дитя любіть,

бо люба справа __ це забава,

нема дитя __ в душі отава!

Оксана Розум, 01 лютого 2017 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s