Яготинська поезія: Пам’яті Берегині


%d0%ba%d0%b8%d1%80%d0%b8%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%beУ день дванадцятої річниці смерті хочеться мені згадати Берегиню! Хочеться у світ кричати сльозами! Щоб весь світ здригнувся! Згадуйте її, слухайте її пісні! Нехай не змовкають, бо вона жива у них! Присячую свою поезію останнім часом, дивним чином, Раїсі Опанасівні Кириченко, її пісні, її журавлиному коханню… Не треба вже зайвих слів, коли все життя цвіло у піснях та в ідеальній точній римі… Читайте: “Очі кольору неба”, “Українська пісня” та Небесну трилогію “Кохання у вічність”

Очі кольору неба…

%d0%be%d1%87%d1%96-%d0%ba%d0%be%d0%bb%d1%8c%d0%be%d1%80%d1%83-%d0%bd%d0%b5%d0%b1%d0%b0

Очі кольору неба, серце кольору жару,

сльози кольору диму, доля кольору дару.

Біль у кольорі синім, а душа ніжно сяє,

пісня кольору сонця скрізь добро засіває. 

 Думи кольору світла, голос в кольорі ніжний,

слово кольору Раю, рух до нього привітний.

Слава кольору Бога, погляд вже світлоокий

він у сонці гарячий, у журбі синьоокий.

 

В місті кольору долі, в пісні кольору волі _

серце кольору сонця, в нім калинові гронця.

Віра кольору Бога, правда __  це перемога,

гордість кольору честі, слава на перехресті,

в долі кольору волі й сни були кольорові.

Летіла у небо кольору Раю,

а душу лишила у кольорі гаю…

Оксана Розум, 09 грудня 2016 року

Українська пісня

“Дарую вам люди у будні і свята ту пісню, що в серце з дитинства взяла…” __ Раїса Кириченко

Синьооке стоголосся, синьоокий спів

в душу людям загладає доля голосів,

в однім голосі злилося і до неба він злетів,

подих пісню розгойдає в долі почуттів.

Може все: сльозу дістати, може душу обіймати,

силу голосу тримати, може в небо підіймати

і здається, що у світі вже одна у буйноцвіті

заглядає у серця з-під руки свого творця!

Раз __ і тиша, все завмерло, два __  і покотились перли,

три __  неначе, грім здійнявся, далі __  до землі схилявся!

Ти у захваті, в сльозах, вона вже у твоїх снах,

виростає в серці птах і кружляє у вітрах!

Забуваєш всі тривоги, жаль плекаєш до знемоги,

оживають монологи та прекрасні діалоги!

В кришталевій тишині так палахкотять вогні

і прийшла остання питва вона вже, немов молитва…

Не забудеш вже ніколи, квітнуть з пісні матіоли,

ніжно смуток  душу коле, в ньому оживає поле

і летиш ти журавлем, хоч і давить тебе щем…

От, що пісня з нами робить, вона в душу нам ворожить…

З повагою, Іринка РозуМій (Оксана Розум) 09 грудня 2016 рік

Черкаський хор муз.фільм “Земле моя, земле…” 1986 рік
Солістки: Р. Кириченко, Г. Міненко, Є. Крикун

Небесна трилогія

Кохання у вічність

(світлій пам’яті Раїси Опанасівни Кириченко та її коханню всього життя Миколі Михайловичу присвячується,  безцінний дар кохати дається не кожному, а вони уміли…)

%d0%bc%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%b5-%d0%bf%d0%be%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b6%d1%8f

частина І

ЖУРАВЛИНА ВІРНІСТЬ

 Пам’ятаю, моя мила, пам’ять свою бережу…

Як же ти мене любила, спокій твій я стережу?!

Рай в очах твоїх для мене! Рай у сонячну блакить!

Твоє серденько вогнене у мені вже пломенить!

Як же жить мені без тебе, як без тебе існувати?

Серед трав величних стебел, як тебе не цілувати?

Відійшла і відлетіла горлиця, моя ясна!

Все було, як ти хотіла… мальва рясно зацвіла…

Як тебе не обіймати, не шептати, як слова?

Як без тебе існувати? Сива, моя, голова…

Скрізь тебе я, мила, бачу де пройду, а чи ступлю…

Пам’ятаю твою вдачу… світ без тебе не терплю…

Я діждусь, моя ти зоре, скоро й я уже прийду…

Втоплю горе в синє море, а інакше __ пропаду!

Бач, ці квіти, моя доле, все тобі щораз несу…

Як зібрати свою волю, як забудь твою красу?

Як забудь мені твій голос? Все я чую скрізь його…

Чарівний налитий колос бачив сум лиця твого…

Пам’ятаю, моя мила, пам’ять свою бережу!

Як же, ти, мене любила?! Спокій твій я стережу!

Так журавлик упадався, ждав журавочку свою…

Дуже вірним в долі вдався, над рікою святою!

Обіймав крильми могилу… до журавоньки летів…

Не топтав й траву похилу… не тривожив її снів

Оксана Розум, 02 грудня 2016 року

частина ІІ

%d0%b7%d0%b0%d0%ba%d0%be%d1%85%d0%b0%d0%bd%d1%96

Життя черлене вишиванкою

Життя  черлене вишиванкою у ньому совість розцвітає,

не бути у житті вигнанкою __ душа до Господа злітає…

Життя прожито, як кришталь, черлене і вишиване нитками.

Благословенна вертикаль, наповнена господніми словами!

Ходила правда за стопами і так не зрадивши її,

пройти незнанними степами ногами по сирій землі.

Тримала пісня у дорозі, вона світилася в душі!

Росла у мами на порозі в божественній терпкій глуші…

Було всього: і сміх… і сльози… вінком терновим пролягло…

та не лякали люті грози… тримало стомлене село…

У серці __ пісня, правда з горем, а у душі __ добро і слава…

Та не приходив лютий сором, тримала посмішка ласкава!

Вона одна допомагала, топила люті холоди,

в своїх руках завжди тримала, давала випити води,

повітря в диві ухопити, торкнутись срібної струни,

вона давала впертість жити, пройти безмежнії лани!

Чарівний голос, дар любові __ це діаманти, це скарби!

Кругом удвох, удвох і в слові __ були, неначе голуби…

Та журавлина вірність ніжна давала крила осяйні

і ота сила центробіжна долала мури вогняні!

Прожити раз, хоч вітер свище! Прожити раз і назавжди!

Життя, неначе попелище та не було у нім вражди!

На птахів щирих обернулись, злетіли славою в віках

і від брехні ураз вжахнулись! Та жити їм у голосах…

Оксана Розум, 02 грудня 2016 року

частина ІІІ

%d1%83-%d0%bd%d0%b5%d0%b1%d0%be

Знесилена птаха

Полетіла б я до тебе, мій журавлику ясний,

бачу, сонце, тебе з неба, голубе мій, весняний!

Обняла б,  тебе, прекрасний, твої слізоньки сушила

та без мене ти __ нещасний, підняла б я твої крила!

Утопила б твоє горе, смуток кинула у море,

цілувала б цілувала… та журавкою я стала…

І злетіти я не можу, дуже холодно мені…

Ти ж беріг пташину Божу, мої ніжки грів в імлі…

Наді мною, наче, янгол, все любив мене, злітав,

а життєве наше танго злий провісник обірвав…

Прилетіла б я до тебе, сіла на твоїм плечі,

поза моїм дивним страхом пролягли одні мечі…

різали мене, тягали, але голос __ не взяли…

Ти почуєш над степами скільки болю завдали!

Біль й тепер мене стинає, не дає мені летіть,

він на серці витинає і чорнить нестримну мить…

Соловейком защебечу під улюбленим вікном

я про доленьку лелечу, і залишусь твоїм сном…

Але я злетіть не можу… дивно грудоньки стягло…

Я у сні тебе проводжу… каменем в мені лягло…

Ти прийди до мене, любий, розкажи свої жалі,

мій лебедик сивочубий, відлітають журавлі…

Ти зігрій мене руками і сльозами личко вмий,

під березами й вітрами, камінь дивний __ то він мій…

Так люблю я твої квіти ті, що носиш ти мені…

мої пісні __ мої діти у життєвій метушні.

Я, молю за тебе Бога, хату нашу бережу… 

Яка ж люба та дорога?! У сирій землі лежу…

Мальва дивним цвітом сяє і жоржина розцвіла,

але як душа страждає, коли вже між нами мла?!

Бачу все, коханий, любий, тільки… кроку не ступлю…

Мій журавлик сивочубий! Скільки маєм ми жалю?

Упаду на твої груди, упаду уся в сльозах…

Але як піти в нікуди? Та й мене ж замучив страх…

Я чекаю тебе любий, мій весняний, золотий…

в цьому усі мої згуби… дощик теплий і рясний…

Розум Оксана, 02 грудня 2016 року

А історія її життя ось: https://jagonenastiblog.wordpress.com/2017/02/04/%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%85-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D1%80%D0%B0%D1%97%D1%81/

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинські поети про відомих людей | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s