17 лютого 2017 року у Яготинському НВК №2, учні 10 класу провели родинне свято: “ЗБИРАЙМО ВОЄДИНО ВСЮ НАШУ РОДИНУ!”
Родина! У кого які виникають асоціації? Які слова спадають на думку вам? Бабуся, дідусь, мама, тато, син, донька… от що викликає це воістину чарівне слово. Огортає воно теплотою, додає впевненості і так приємно від нього на душі. Та поряд з ним чомусь наша фантазія уявляє собі вишиванку і рушники. Бо натруджені руки бабусі ґаптували цей витвір, скроплюючи його своїми щирими думками, а інколи, навіть живильними сльозами. І так часто ми летимо додому, мов лелеки, щоб матусі забрали усе наше горе, щоб випили сльози, щоб віддали тепло своїх рук. І так хочеться згадати вірш Ірини Жиленко “Теплота родинного інтиму”
ТЕПЛОТА РОДИННОГО ІНТИМУ
Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Весело і з ляском серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Ірина Жиленко
Саме ця теплота дає основу всій родині. Саме вона: невимовна, особлива, неповторна…От у такій дивині, такими неймовірними словами і почалося родинне свято у стінах Яготинського НВК №2 “Збираймо воєдино всю нашу родину!” під девізом: “Теплота родинного інтиму”. Клас ряснів колоритом рушників. Під чарівні переливи української пісні діти винесли коровай і розпочали свою дивну розповідь: читали вірші, просто говорили слова вдячності своїм бабусям і матусям. Обличчя їхні сяяли: любовю, ніжністю, повагою, вірністю, просто іскрилися від щастя. А фільм-презентація “Моя сім’я__ це моя сила і моя слабкість” класної родини із світлинами дітей і їхніх сімей, додала надзвичайної святості, бо промайнула кожна родина, як частинка тепла, як частинка надії.
Вони переплели стрічками свої благі та теплі слова вдячності наймилішим і найріднішим у віночок їхніх думок!
А як уміло, наче маститі актори, розіграли уривок-виставу із поеми “Катерина” Т.Г.Шевченка?!
Вразила їхня впевненість і те, як вони легко долали ті складні акторські пориви та інтонації! Гості свята просто залились сльозами, а це означає, що діти достукалися до кожного серця, показавши широту своїх емоцій. Уміло їх скеровувала у цьому класний керівник, вчитель української мови і літератури, “Вчитель-методист” __ Пенкіна Лідія Петрівна. Вона, як горлиця, додавала їм снаги, переживала з ними кожну емоцію, кожну виплекану думку. Яка і задумала таке надзвичайне, тепле і привітне свято. Вона його творець! Діти __ виконавці! І звичайно, як на такому святі обійтися без пісні. Родина оспівана українським народом, як колиска патріотизму! І як не згадати неперевершених метрів українського золотого фонду естради Назарія Яремчука і Раїсу Кириченко?! Тож і пролунали пісні, які доречно відтворюють родинні стосунки: “Батько і мати” та “Хата моя, біла хата” Їх немає вже та пісня продовжує лунати, продовжує вражати своєю щирістю та широтою їхньої душі. І краще від них передати емоції у пісні ніхто не міг… і не зможе… І стає від цього ще тепліше, бо діти не дали їх забути, неначе запросили на свій міні-концерт…
Назарій Яремчук, пісня “Батько і мати” (музика: О. Злотник, вірші: В. Крищенко)
Раїса Кириченко, пісня “Хата моя, біла хата” (музика: А. Пашкевич, вірші: Д. Луценко)
Вразила вдячність дітей: фільм-презентація із словами подяки матусям, бабусям і класному керівнику, який так щиро пролетів перед очима глядачів.
І надали кожному гостю слово. Тож, представники родин мали можливість сказати свої слова дітям. Сім’я Друченків, навіть, віршувала від таких емоцій. Зачитала поетичні строки сивочола представниця роду,бабуся, Друченко Віра Іванівна.
ВІД ДІДА-ПРАДІДА ВЕДЕТЬСЯ
Від діда-прадіда ведеться __
де рідна кров __ то там родина зветься!
Там радість є і є тепло, там кущ калини біля тину
і чорнобривці за вікном,і там так стрімко і невпинно
тече родинної любові одвічне джерело.
Там погляд лагідний матусі і сильні руки татуся,
там сиві коси у бабусі, життєва мудрість дідуся.
І де б не був ти, яких в житті вершин ти не достиг __
завжди вертаєшся знайомою стежиною додому
на рідний батьківський поріг.
І тут тебе зустріне казка, яка в дитинстві в сон вела,
тут матері любов і батькове тепло __
це тут коріння дерева родинного твого!
Віра Друченко
Кожен сказав щось своє те, що він бажає дітям. Адже суть зводилася до одного: батько __ наставник, а мама __ майбутня Берегиня роду, яка посіє зерно мудрості, любові, шани, патріотизму у голівки онучат. Бо вишиваючи вишиванку чи то рушник власноруч створює таємничий захист своїй родині, такий собі непробивний щит __ оберіг.
ВИШИВАЛА МАМА СОКОЛУ СОРОЧКУ
Вишивала мама соколу сорочку,
вишивала її рідному синочку,
слізоньками поли покривала
і синочку добру вдачу ґаптувала.
Виростай же, мій соколику, дитинко…
Хай прекрасна буде вся годинка….
Будь красивим, щирим, дужим, вільним…
Будь на батечка свого подібним…
Не образь ніколи і травину,
і таку беззахисну людину,
і кохай синочку гарні квіти,
щоб в твоєму домі були діти…
Ту сорочечку вірнесенько плекала
і її словами чарувала,
на синочка ніжно поглядала
і тихесенько колисочку гойдала.
Хай не знають смутку любі оченята,
не болять ніколи тобі рученята,
хай душа блищить, немов кришталь
і ніколи не приходить жаль…
Захищай, синочку мій, країну
свою рідну батьківщину УКРАЇНУ…
Не топчи земельки, не ганьби її
не такі чудові є чужі краї…
Хай тебе вмиває дощик дрібний,
що на тебе, мій соколику, подібний…
А земля-матуся тебе вберігає,
бо цілющі сльози-ліки має…
Хай твоя родина буде найцінніша
в цілім світі тобі найрідніша…
Бережи її, цінуй, плекай
та лихого і на ґанок не пускай…
Вишивала, плакала, не спала
над колисочкою доленьку вмовляла
і до неба рученьки здіймала…
всю любов свою синочку дарувала…
Оксана Розум, 23 листопада 2016 року
І їй судилося випікати хліб на благо роду. Кожен хлопець і дівчина у класі __ це майбутні тато і мама. Вони дадуть початок новим сім’ям. Тож матусі, з усією своєю ніжністю і любов’ю, благословили хлібом своїх дітей на щасливу дорогу в життя…
Гарні слова промовили представники шкільної адміністрації: заступники директора школи з навчально-виховної роботи: Грабко Вікторія Миколаївна та Кривоколиско Валентина Іванівна; вчителі: Тяпкова Ганна Петрівна і Білаш Лідія Миколаївна. Кожен по своєму розтлумачив слово “родина”, побачив свій підтекст, свій таємний штрих, який безперечно виносить його на вершину святості. Ганна Петрівна, як найстарша представниця класної родини школи, порізала коровай, щоб кожен учень чи ученция класу відчули його аромат та скуштували, оцей здавна шанований, шматочок родини.
А далі були щирі теплі посиденьки, як у теплому родинному колі. Були і конкурси: на компліменти між дітьми та батьками; матусі по руках визначали своїх дітей, від щастя навіть плутали. А це означає, що зародилася нова шкільна родина, якій хоч існувати недовго, але майорітиме вона своєю щирістю і вишуканістю на весь світ!
От і полетіла моя рима наостанок. Такий собі епілог свята!
РОДИНА __ ЦЕ НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ!
Родина __ це найбільший скарб,
це дивне диво у цім світі
серед вкраїнських рідних барв
родина в калиновім світі!
Веселкою у сонці грає
і рушниками стелиться дорога,
бо Берегиня душу зігріває
і забувається тривога.
Бо батько й мати найрідніші,
вони наставники в житті,
бо сльози мами найніжніші,
а досвід батька в висоті.
Ото й душа летить до хати
і напивається добра…
збере усі тривоги мати…
життя така незрима гра…
Плекати треба щирість в слові
з колиски роду __ вишиванки,
дитя зростити у любові
тримати ніжно, як серпанки!
Оксана Розум, 17 лютого 2017 рік
Яготинські нано-"ВІСТI'' 