Оксана Розум: СОН


%d0%b1%d0%b5%d0%bb%d0%be%d0%ba%d1%83%d1%80_%d1%81%d1%87%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%8c%d0%b5

Кажуть, що поет повинен нести людям тільки радість і щастя. А що робити, коли душа поета розривається на шматки? Що робити, коли вона плаче і кричить? Тож, вибачаюся у читачів за крик своєї душі…

СОН

І знову, нене, я в сльозах,
я все шукаю голос твій,
як ота пташка у садах
дитячих я шукаю мрій…

 

Я ненаситна дуже, ненько,
я недолюблена дитина…
не вистача світлин рідненька…
росте із серденька калина…

Бо ти мене не пригортаєш,
бо тільки усміхаєшся мені…
За руку, навіть, не тримаєш…
в душі співають солов’ї…

І голосу твого мені замало,
бо ти його лишила на землі…
Чому мені ще гірше стало?
Чому я не радію цій весні?

Та як же оцю тугу відпустити?
Я не навчилася із нею жити…
Я змушена дітей своїх ростити
і окрилятись ними, і любити…

Але я хочу дивної розмови
у сні моєму, наче у Раю…
Життя злу гру зіграло знову,
а ти __ журавка у гаю…

Прийди до мене втіш мене, матусю…
Кому сказати про свої жалі?
Хоч на хвилину я до тебе притулюся,
бо нажалили серденько джмелі…

Ти випий мою тугу, мої сльози
і рук своїх тепло мені віддай…
Я так замерзла, мамо, в ці морози…
прошу тебе мене __ не відпускай…
Оксана Розум, 19 лютого 2017 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s