Яготинська поезія: СПОГАД


%d1%88%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0 

СПОГАД

Біленька школо у саду,

як щиро ти запала в душу?!

Я мрії у садок веду

та хоч на мить вернутись мушу.

 

Як хочеться мені відчути все:

той голос, дивні карі очі __

це в серце радощі несе,

бо бачу, навіть, серед ночі.

 

Так хочу я відчути дотик…

навчання обняло усю мене…

маленький калиновий ротик

від себе, навіть, слово прожене…

 

Я так чекала тих омріяних уроків,

злітала, наче птаха в височінь

від тих приємних і римованих потоків,

від веселкових дивних мерехтінь…

 

Учителько моя єдина,

хрещена мама у цім слові,

скажи: У чім моя провина,

що вже нема мені любові?

 

Нема нічого… все у пам’яті лишилось…

Ота вся святість з мене пророста

та я від цього тільки окрилилась…

тепер та рима лине у вуста…

 

Тепер і нова школа вже з’явилась

весела, як кришталю дзвін,

неначе, моя пам’ять не губилась

серед оцих задумливих раїн…

Оксана Розум, 20 лютого 2017 рік

 

 

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s