ЧОГО КУЄ ЗОЗУЛЯ?
(легенда)
Як се діялось давно
вже усі забули,
тілько випито вино,
краєм вуха вчули.
Поговорюють старі,
бо багато знають,
довго жили на землі __
то оповідають.
Як купалися у річці
файнії дівчата,
червоніли їхні щічки,
доля непочата.
Повиходили з води,
швидко одягнулись,
а одній вряди-годи
сонечко всміхнулось.
Десь подівся її стрій,
де його шукати?
Сльози капають із вій
на її дукати.
Хто ти? Батько чи юнак?
Одізвись, благаю!
Присягаюсь, кажу, так!
Ось у цьому гаю!
Виповз вуж із сухостою,
низенько вклонився:
Я на Петра з братовою
прийду поклониться!
Я засватаю тебе,
станеш ти моєю
так, як небо голубе
світиться зорею!
Одяг в ноги притягнув
із очей зійшов,
він у долі присягнув,
немов уколов.
Похвалилася матусі
про таку причину,
закрутило тій у вусі,
драїть всі шпарини.
Заліпила все, що можна!
Хай спробує взяти!
Та на серденьку тривожно!
Як його стрічати?!
Аж на Петра вітер свище,
все гримить, вужів клубок
і стовпом скрізь попелище,
а у мами вир думок.
Двері тріснули, мов масло,
як солома розлетілись
і вужів щось в хату внесло,
тільки дівка зашарілась.
Та й пішли всі до криниці,
одна мати побіліла,
може випила б водиці,
серце тріпотіло.
І в криниці потопились,
зникли мамі з виду,
а вона перехрестилась,
править панахиду…
І став з вужа такий красень,
ввів до свої хати,
зростом буде десь із сажень
і дуже багатий.
Нажили собі діток
і удвох щасливі,
тільки купа тих пліток,
бо дуже вродливі.
Скільки уже літ пройшло
як вони побрались?
Як там мама? Як село?
Може б повідались?!
Хочеш __ то іди сама,
я не ступлю й кроку,
щоб мене твоя стара
вбила, як сороку!
Поведу тебе з дітьми
тільки до криниці
Скажи: Ку-ку! із пітьми
в зорі-зоряниці.
Переправлю вас усіх,
тільки не барися,
бо інакше буде гріх,
тоді не сварися!
Мати __ рада! Діти __ гарні!
Деж-бо, чоловік?
Справи, мамо, в нас немарні!
Всьому веде лік!
Мати дума: Не обдуриш!
Я діток спитаю,
бо життя своє загубиш
ти у тому краю!
Полягали усі спати,
бабця до синочка
і давай його питати,
і трима дзвіночка.
Та нащо йому та цяцька,
вдома у них свято:
Лік усьому веде татко,
бо ми є багаті!
І взяла бабуся пряник,
і пішла до доні:
До криниці нам на ранок!
Бо татусь в тім лоні!
Переправить нас додому,
просив не баритись,
не балакати по цьому,
бо буде сваритись!
Як устала жінка рано,
діточок зібрала,
каже: Ку-ку! і нема,
нема перправи…
тільки кров’ю вся вода
в криниці заграла…
Що ж сказала вона: Мамо,
така моя доля,
вирила ти в щасті яму,
зникне твоя доня!
Бо тепер вже я __ зозуля,
бачиш, в мене крила,
полечу я на роздолля __
ти нагородила!
А синок мій соловейком
буде щебетати!
Не взяла ти його дзвоном,
він не зрадив тата!
А от донечка за пряник
гадюкою стане!
Дорогий їй був медяник __
не поверне мами!
І скидатиме шкуряку
кожної весни!
Оце є моя подяка,
батьки __ її сни!
І кує тепер зозуля
до Петра на лоні,
бо вона немов заснула,
пам’ять б’є у скроні.
Замовкає до весни,
за милим жалкує,
потім співом голосним
доленьку віщує.
Оксана Розум, 20 квітня 2017 рік
Незрозумілі слова:
Стрій __ (у даному випадку) етнічний одяг.
Дукати __ намисто з копійок (дукачів).
Зоря-зоряниця __ вранішня зоря.
Петра __ православне свято, 12 липня.
Зростом з сажень __ дуже високий.
Братова __ жінка рідного брата.
Балакати __ (діалект) говорити.
