Яготинська поезія: ПАМ’ЯТЬ


небо

ПАМ’ЯТЬ

Знаєш, пам’ять, а ти все-таки колюча,

небо плаче зорями тихцем

і сльоза зрадлива котиться ядуча,

кращі йдуть у вічність за творцем.

Ця одвічна і свята несправедливість

так болить у серці, коле терном,

і така є дивна нам оця властивість…

Але як пустити нове зерня?

 

Ми не хочемо миритися, не вірим…

Кращі відлітають в небеса

у плаксиве небо, дивно сіре…

А куди поділася краса?

 

А було ж це небо оксамитним,

сонце сяяло неначе діамант!

Так, житття буває безтурботним,

ми не помічаємо талант.

 

А коли втрачаєм __  гіркі сльози

омивають душу як любов…

Хто ж нам так у неї наморозив?

Аж тоді шукаєм молитов…

 

Може краще у руках тримати,

а не мати мрію осяйну,

мозок ми примушуєм дрімати __

краще вірить нам у таїну’.

 

Спогадам уже немає ліку,

кращі йдуть, на жаль, у небуття.

Ой, хворобо, ти __ лихий шуліка!

І твоє зрадливе співчуття!

 

Знаєш, пам’ять, а ти все-таки колюча,

небо плаче зорями тихцем

і сльоза зрадлива котиться ядуча…

кращі йдуть у вічність за творцем…

Оксана Розум, 13 травня 2017 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s