Яготинська поезія: ПОЛЕ


поле

ПОЛЕ

Люблю я поле в оксамитовій отаві,

як журавель господарем іде

і кута в ласку сонце золотаве

допоки він із обрію спаде.

І напиваюся краси у тому полі,

натхнення пю із величавих кіс,

воно моє життя і моя доля,

хмільний його зажурений покіс.

І я, неначе журавель у травах,

що ноги росять лагідним теплом,

бо це моя спокуслива заграва

і сонце бавиться із молодим чолом.

І розправляю я під сонцем крила,

як журавель, що нині пролітав

і розцвітає в щасті моя рима,

і вітерець прудкий її вітав.

Тому люблю так ніжно чисте поле,

люблю до щему в серці, наче птах,

люблю й тоді, коли воно все голе,

гладка рілля в моїх замріяних вустах.

Бо в тій ріллі зернина проростає

й по ній господар журавель іде,

неначе навкруги усе охороняє,

неначе й лік усьому він веде.

І оті спраглі оксамитові отави

навіки залишились у душі

із журавлем, що ходить по заграві

у серцю милій любій метушні.

Оксана Розум, 16 травня 2017 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s