Яготинська поезія: МИТЬ


сонце

МИТЬ

Чи вже нап’юся теплоти
із віт проміння в долі, мамо,
чи кришталевої води
із рук твоїх в терпкій омані?

Мені так мало, дуже мало
всього, що ти мені дала…
Тепла у сонця позичаю,
краси у диво-джерела.

Ти часто поряд, біля мене
стоїш зажурена у травах,
мене сама благословила
в палких молитвах у отавах.

І твої руки відчуваю
й цілунки у своє чоло,
приходиш ти до мене з Раю…
Лише на мить життя звело…

Тож відчуваю, моя ненько,
що у цім світі не сама,
душа розшита і серденько __
черлені кольорами усіма.

Та тільки роси, білі роси,
блакитна синь, як твої очі,
вплітається любов у коси
і святить дні мої урочі.

Краса нас дивом пеленає,
бо сонця промені палають.
У світі все з добра буяє…
Священні миті всіх єднають…
Оксана Розум, 23 травня 2017 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s