РОЗМОВА З ТАТОМ…


тато

РОЗМОВА З ТАТОМ…

Невже оце буття таке нестримне,
таке розкуте в безвісті життя?
Скажи мені татусю: Все __ колишнє?
Чи потапає в світі майбуття?

Я хочу вирости, я більше не маленька!
Що там за небокраєм жде мене?
Моя красунечко! Ой, дівчинко рідненька!
Життя красиве долю дожене…

Приходь в своє дитинство на хвилину,
бо спогад завжди житиме в віках,
візьми у руки вічності краплину,
життя летить так швидко у роках…

І будеш ти щасливою, голубко,
моя волошко ніжно-синьоока,
дістатись майбуття, це вже нелегко,
життя сьогодні, наче дерево високе.

Його збагнути, треба сили й волі
у собі мати та нести у світ красу
і щоб думки були твої некволі:
збирай добро, неначе вранішню росу…

Нема вже тата… вічність відібрала…
скрутила в жорнах, як оту зернину…
Мій біль із часом тихо наростає,
а мить плекаю тихо, як билину…

Та пам’ять в вічності у долі проростає,
слова як завше у душі звучать,
немов соната в серці наростає,
і залишається в мені сумна печать…
Оксана Розум, 4 липня 2017 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, Яготинська поезія | Яготинські поети. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s