Таємниця Раїси Кириченко


%d1%83-%d0%bd%d0%b5%d0%b1%d0%be

Людина живе на цьому світі, помирає… Здається все… закінчилася її історія… Чи насправді це так? А, можливо, все тільки починається. Можливо, душа сягає тих меж недосяжності, які нам здаються неможливими…

Раїса Кириченко закінчила свою історію на цьому світі 9 лютого 2005 року… Її історія сповнена: пісні, добра та щирості. Ні краплі зірковості, а тільки __ людяність і допомога. У чому ж її феномен, в чому ота її магія загадковості?

Голос її був, як у всіх, бо кожна десята українська жінка співає __ це автентичний український ген, який передається з молоком матері. У чому ж вся суть? Мабуть у щасті! З дитинства Раїса Опанасівна була щасливою, вигріта материнським серцем. Щасливою стала і у шлюбі, проживши з чоловіком душа в душу, навіть попри те, що у них не було дітей і змалку зазнала: і голоду, і холоду, і тяжкої праці. Вміла бути щасливою, попри те, що втратила дитятко __ частинку своєї душі. Вміла радіти і дарувала своє щастя у піснях. Не всі відчували, а тільки ті, хто слухав, хто по суті бачив це в ній. Кожна  пісня зігріта серцем, виплекана душею, можливо навіть полита сльозою радості, як дитинка…

“Глянеш на неї і вже перед тобою постає образ всієї України, бо вона і є ж та Україна, Берегиня роду… вросла своїм корінням в Україну… з народу вийшла сама…” __ ці слова належать Вадиму Крищенку. Нехай пробачать мене її знайомі, можливо я дещо перефразувала, але ж суть та. Багато артистів хороших було з гарними неймовірними голосами, але тільки Раїса Опанасівна змогла так зачарувати собою, змогла посіяти зерна радості піснею, лікувала нею…  лікувалася піснею і сама… Пішла у вищий світ, незбагненний…

Та лишила себе, бо вона скрізь де тільки лунає її пісня, скрізь де звучить українська мова… Ця неймовірна патріотична жінка зробила багато для рідного села: відновила церкву, школу, дитячий садок. Відчувала, що потрібна всім нужденним… нікому не відмовляла…

Чому я все це пишу? Повторюсь… Влетіла вона у мій сон, перевернувши все життя… Відчуваю кожною клітинкою свого тіла, що потрібна їй, Раїсі Опанасівні Кириченко… Не все вона зробила за життя…  не все… Для простих людей і навіть  для її друзів, рідних мої слова звучать смішно… Мені самій неймовірно важко все збагнути…  відчуваю її… Але той, хто знав її особисто багато років, той знає про що я пишу і чому пишу. Я згадую її світле ім’я і щаслива від того, що обрала вона саме мене… І здається вона завжди була в моєму серці, наче частина мене, наче ми одне ціле…

ОСТАННЯ СОНАТА БЕРЕГИНІ

Уже відіграна останняя соната,

гірким сонетом в душу проросла __

красива і дзвінка ота кантата,

яка в блактнім небі воскреса.

Летіла ти крізь терни, мов лебідка,

твоя сльоза росила ці отави…

Ой, синьоока і полтавська квітко,

ти __ Берегиня пісні, ти __  октава!

Ти залишила голос в оксамитових гаях,

про це і жайвір вже співає в полі,

він кришталевий і дзвінкий у ручаях,

що давить груди в щасті мимоволі.

Той голос на вустах вже поселився,

проріс в моїй замріяній душі,

немов барвінок в жилах розстелився

тепер навіки ми у долі не чужі.

І ти говориш ніжними піснями,

навчаєш як у цьому світі жити:

Кохати треба, мила, до нестями,

не можна свою долю одурити!

І твій талант розкриється на людях,

бо з тебе пісня римою пливе,

а твоє слово вже ніколи не осудять,

бо в ньому  моя часточка живе…

Уже відіграна останняя соната,

гірким сонетом в душу проросла __

красива і дзвінка твоя кантата,

яка в блактнім небі воскреса…

Оксана Розум, 13 травня 2017 рік

ІСТИНА

Усе скажу: “Тебе я відпустила,

мій біль __ мій смуток, ти зі мною був…

Зоря моя у небі засвітилась

та чи збагнула світ? А час минув…”

Він пролітав так “пафосно” по жилах

і мою душу вдрузки шматував,

із болісним своїм життям змирилась,

бо час його невпинно гартував.

Хоч і зазнала соленого горя,

таки збагнула істину життя

і повела мене стежками доля,

і мудрості дало серцебиття.

А істина ота: знайти себе у світі,

відчути свій талант, добро збагнути,

бо доведеться тільки животіти

і бути до бажань своїх прикутим.

Пізнати смак кохання __ це є дар,

поміж усіх прекрасний, найсолодший.

Його не знати __ долі це тягар,

але до нього шлях, на жаль, найдовший.

Творити з нього легко і красиво,

бо обіймає й сили надає,

бо в світі це найбільше диво

 з якого щастя воду п’є.

Якщо не маєте чарівного кохання __

учіться радості оцій самі,

даруйте квіти, обіймайтесь на світанні __

бо проживете в чварах і пітьмі.

Оксана Розум, 28 березня 2017 рік

Читайте ще:

https://jagonenastiblog.wordpress.com/2017/02/04/%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%85-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D1%80%D0%B0%D1%97%D1%81/

https://jagonenastiblog.wordpress.com/2017/02/09/%D1%8F%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%8F-%D0%BF%D0%B0%D0%BC%D1%8F%D1%82%D1%96-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D1%96/

https://jagonenastiblog.wordpress.com/2017/10/13/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%85-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D1%80%D0%B0%D1%97%D1%81%D0%B0-%D0%BA%D0%B8%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B5/

Матеріал підготувала: Оксана Розум, журналіст-блогер незалежного інтернет видання “Яготинські нано-“ВІСТІ”, 09 лютого 2018 рік

Advertisements

About jagonenastiblog редакція

Журналіст, письменник.
Опубліковано у Помічено, статті про відомих людей | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s